"Коктейль Молотова" за польським рецептом

Досить поширеною є думка про те, що "коктейль Молотова" як засіб протитанкової боротьби зародився під час радянсько-фінської війни. Однак насправді ідея використання пляшок з запалювальною сумішшю для знищення танків має значно глибшу історію. Скажімо, ще у червні 1936 р. (незадовго до початку громадянської війни в Іспанії) шеф Департаменту піхоти Міністерства військових справ Польщі звернувся до шефа Департаменту озброєння з запитом інформації стосовно "протитанкових ручних запалювальних гранат" - тобто, тих саме пляшок. 21 грудня надійшла відповідь: єдина інформація стосовно таких засобів є в радянських публікаціях; пошук в американській фаховій пресі не дав результату (у США досліди щодо використання "коктейлів Молотова" були проведені тільки у 1941 р.).

5 лютого 1937 р. комендант Центру підготовки піхоти в Рембертові полковник Маріан Турковскі інформував, що Дослідна комісія центру вже довший час працює над "запалювальними гранатами". Під час випробувань зі звичайним пляшками був підібраний склад запалювальної суміші, замовлені також спеціальні пляшки міскістю 1 л. Однак інформація про подальші роботи в Рембертові відсутня.

Займались проблемою "коктейлів Молотова" і в Центрі підготовки панцирних військ у Модліні. Восени 1937 р. тут пройшли натурні випробування з використанням танка "Рено" FT (на якому раніше вже випробовувались протитанкові міни). Вісім пляшок з бензином і гасом місткістю 0,5 і 1 л були кинуті по мокрому від роси нерухомому танку з працюючим двигуном. комісія дійшла висновку, що пляшки з запалювальною сумішшю цілком придатні для боротьби з танками під час долання ними траншей, окопів, пересування лісом чи у високому збіжжі, а також у вуличних боях. Розглядались два способи використання пляшок: кидання з запаленим гнотом або ж кидання не запаленою пляшки з наступним обстрілом танка запалювальними кулями. Другий спосіб був визнаний безпечнішим для бійців. Висновок комісії, яка спостерігала за випробуваннями, закінчувався словами: "Пляшки з бензином в руках морально сильної піхоти, яка діє у сприятливому терені або займає добре обладнану позицію - можуть становити грізну зброю проти усілякого роду броньованих машин ворога".

У 1938 р. публікації щодо використання пляшок з запалювальною сумішшю з'являються у фахових часописах - "Пшегльонд Артилерійскі" і "Пшегльонд Кавалерійскі". А у червні 1939 р. Департамент панцирних військ підготував звіт "Панцирна зброя в іспанській громадянській війні". Серед іншого, він містив опис організації протитанкової оборони силами секцій з 3-4 осіб, висунутих на 150 м перед основною лінією оборони. Кожна така секція мала кілька пляшок з запалювальною сумішшю і зв'язок ручних гранат.

Видана у 1939 р. інструкція "Вказівки щодо боротьби з панцирною зброєю для малих відділів піхоти" мала спеціальний додаток - "Умови використання запалювальних рідин для знищення панцирної зброї". Рекомендувалось використовувати легкозапалювальні рідини, які не вибухають: суміш бензину з важкою оливою (1:1), але також і чистий бензин, бензол, газолін, ефір, ацетон і навіть - страшно подумати! - спирт.

Рекомендувалось використовувати пляшки Державної спиртової монополії місткістю 0,5 і 1 л - вони мали достатньо тонкі стінки. Товстостінні винні пляшки часом могли відскакувати від броні, не розбиваючись. Після наповнення пляшки її слід було не туго закоркувати. До шийки прив'язувався шматок клоччя або бавовняної тканини (шерстяна не годилась - вона погано горіла).

 Коли до позиції "гренадера" наближався танк, слід було відкоркувати пляшку, змочити гніт рідиною з неї і туго закоркувати

Тримаючи пляшку за циліндричну частину шийкою назовні, дістати з коробки два сірники, тримаючи їх лівою рукою. Коли танк наблизиться на відстань 40 м, запалити сірниками гніт, і бігти назустріч танку, кидаючи пляшку з відстані кількох метрів. Кидати слід було в лобову або кормову частину танка - борти вважались непридатними для ураження через відсутність там оглядових щілин.

На жаль, під час вересневої кампанії 1939 р. такий, здавалося б, простий і доступний засіб протитанкової оборони поляки майже не використовували. Чи не єдиним прикладом достатньо масового (і ефективного) використання "коктейлів Молотова" стала оборона Гродно від радянських військ 20-21 вересня 1939 р.

Полковник Богдан Гулевич, помічник командуючого 3-го корпусного округу в Гродно, а з 1 вересня - командувач Укріпленим районом "Гродно", ще 24 серпня наказав реквізувати пляшки на двох гродненських фабриках горілок і лікерів. Запаси зосередили в підвалі казарми 81-го стрілецького полку. Коли почалось радянське вторгнення, полковник Гулевич мав у своєму розпорядженні збиранку з різних другосортних частин і загонів добровольців загальною чисельністю 2500 осіб. Єдиною важкою зброєю була пара 40-мм зеніток "бофорс". Ані протитанкових гармат, ані протитанкових рушниць, ані звичайних польових гармат гарнізон міста не мав. З гарцерів-добровольців утворили патрулі чисельністю 4-5 осіб, озброєних пляшками з запалювальною сумішшю (в Гродно використовувалась суміш бензину і нафти) і гранатами. Було підготовлено щонайменше 400 таких пляшок - головно півлітрових, зручніших у вжитку, ніж літрові.

Які ж були наслідки використання "коктейлів Молотова" в Гродно? Частини радянського 15-го танкового корпусу, які атакували місто, втратили знищеними 5 танків, бронеавтомобіль і автомобіль з радіостанцією, пошкодженими (виведеними з ладу) -  ще 14 танків і 2 бронеавтомобілі. Тобто всього - 23 одиниці техніки. Вісім з них стали жертвами "гренадерів".

P.S. А взагалі, уся історія оборони Гродно досить епічна. Може, колись напишу про неї...

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 4731 2196 4166 1818