Друга світова війна в Європі

Танк Т-34-76 належав до танкового батальйону 1-ї окремої чехословацької бригади (укомплектованої переважно українцями з Закарпаття). Батальйон цей складався з двох рот (10 танків Т-34 і 10 Т-70). Бригада брала участь в боях за Київ, а з 7 листопада до 13 грудня 1943 р. займала позиції під Васильковом. 11 листопада група зі складу 2-го піхотного батальйону, очолювана заступником командира батальйону капітаном Отмаром Загорою, зайняла с. Комуна Чайка (зараз не існує; знаходилось за 2,5 км на південь від с. Кодаки) і просунулась до с. Петрівка. Тут чехословаки наштовхнулись на сильний опір противника, який вдалось подолати лише завдяки підтримці танків. У бою був знищений танк "Підкарпатський партизан", загинуло двоє танкістів і двоє піхотнців, ще десять бійців були поранені. Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки:  https://buymeacoffee.com/andrijkhar9   Приватбанк: 4731 2196 4166 1818

Восени 1941 р. Фінляндія почала спорудження на відвойованому у совєтів Карельськиму перешийку укріплених ліній VT i VKT (доти старої лінії Маннергейма лежали в руїнах, і в переважній більшості до вжитку не надавались). Шукаючи спосіб швидкого спорудження укриттів, фіни звернулись до американського досвіду - там при зведенні цивільних бомбосховищ застосовувався "балонний" метод, коли внутрішню опалубку утворювала надувна куля. Упродовж 1942 р. фіни опрацювали власну технологію спорудження "надувних" бункерів. Спочатку викопувався котлован діаметром 5,5 м, бетонувалась підлога і встановлювались нижні секції зовнішньої опалубки. Всередину помішалась гумова куля діаметром 3 м, яку напомповували повітрям.  Надуту кулю накривали тканиною і вкладали арматурою. В'язка арматури закінчена, зведений поміст, на який заїжджає бетонярка. До речі, сама бетонярка цікава - на танковому (?) шасі. Бетонуємо. Добре видно конструкцію верхньої частини зовнішньої опалуб...

Польща отримала кілька сотень САУ СУ-76М (130 під час ДСВ і ще деяку кількість - після війни). Коли Військо Польське почало отримувати у значній кількості ліцензійні Т-34-85 (а пізніше - Т-54 і Т-55), "сучки" передали до Корпусу внутрішньої безпеки (KBW). Там частину самохідок переобладнали у БТР TOSU-76 (можливо, цю назву присвоїли вже постфактум). З СУ-76М знімалась гармата і встановлювався 12,7-мм кулемет ДШК. 1 січня 1966 р. KBW був розформований, і Військо Польське прийняло від Корпусу 221 екземпляр СУ-76М: 127 самохідок, 79 БТР і 19 броньованих тягачів. Частину одразу списали, а 146 екземплярів (83 САУ і 63 БТР і тягачів) планувалось використовувати у п'яти полках Військ внутрішньої оборони (WOW) до 1968 р. Згодом термін списання пересунули на 1970 р. Переобладнання у БТР, вочевидь, продовжувалось, бо станом на 1 січня 1970 р. WOW мали 98 TOSU-76. Як на мене - достатньо раціональне застосування застарілої САУ. Можна з цього приводу аналогічну шведську модернізацію...

5 вересня 1937 р. під Велішевом (неподалік Легіонова) був висаджений перший польський парашутний десант. З бомбардувальників "Фоккер" F-VIIB/3m стрибали 60 парашутистів, підготовлених LOPP (польський відповідник Тсоавіяхему). Десант був показовим - за ним спостерігало до 10 тисяч глядачів. Його приурочили до початку першого в Польщі курсу підготовки військових парашутистів (до нього залучались випускники офіцерських шкіл різних родів зброї). В серпні 1938 р. на аеродромі Океньче у Варшаві відбувся черговий показ - на цей раз парашутисти стрибали зі зброєю і повним спорядженням. 5-12 вересня 1938 р. організували парашутно-диверсійний курс, у якому взяли участь 25 офіцерів і унтер-офіцерів. Метою була підготовка до участі в осінніх маневрах на Волині. Для цього виділили 22 особи: - відділення піхоти - 8 чол. з 21-го полку піхоти на чолі з підпоручником Єжи Гурецьким; - відділення саперів - 9 чол. з 2-го батальйону саперів на чолі з поручником Єжи Зігефельдом; - секція з...

В годы Первой мировой войны в итальянской армии, как и в вооружённых силах большинства других участников этого конфликта, появились специальные штурмовые отряды — Reparti d’assalto. Вооружённые подрывными зарядами, огнемётами, средствами преодоления проволочных заграждений и гранатами, они первыми атаковали вражеские полевые укрепления, прокладывая путь пехоте. Но после окончания Первой мировой опыт штурмовых отрядов остался невостребованным, и через два десятилетия итальянцам пришлось создавать их заново. К началу Второй мировой войны итальянская армия не располагала специальными инженерными штурмовыми частями — их функции были возложены на пехоту. Интерес к подобным формированиям появился только после немецкого блицкрига на Западе в мае-июне 1940 года. По оценке Джакомо Карбони, возглавлявшего в то время итальянскую военную разведку, именно штурмовые сапёрные части в значительной мере обеспечили высокий темп наступления вермахта. Идею подхватил полковник Пьетро Стейнер, началь...

Разгром советских войск под Уманью  в начале августа 1941 года и значительное смещение венгерского 1-го Подвижного корпуса к югу привели к его переподчинению — из состава 17-й армии вермахта он перешёл под командование 1-й танковой группы. Теперь венгерские бригады совместно с немецкими танковыми дивизиями должны были продолжать движение на юг — к устью реки Южный Буг и городу Николаеву. Летние сражения сильно подорвали боевой потенциал Подвижного корпуса. Ограниченность ресурсов Венгрии не была тайной — ещё во время мобилизации корпуса в июне 1941 года начальник генштаба генерал Верт предупредил его командира генерала Миклоша о необходимости  «бережного расходования ресурсов, прежде всего — бронетехники» . Миклош не мог рассчитывать на быстрое восполнение потерь, поскольку приоритет в получении новой техники отводился частям, остававшимся в Венгрии. Даже в тех случаях, когда для Подвижного корпуса выделялось пополнение, доставить его на фронт было не так просто. 27 ию...

Бои конца июня-начала июля 1941 года  показали, что венгерская армия плохо готова к ведению манёвренных действий в стиле «блицкрига». Немецкое командование отказалось от широкого привлечения венгерских войск к боям на фронте, сделав единственное исключение для 1-го Подвижного корпуса. Корпус представлял собой воплощение популярной в 30-е годы идеи соединения, сочетающего в себе механизированные и кавалерийские части. В состав 1-го Подвижного корпуса входили 1-я и 2-я моторизованные и 1-я кавалерийская бригады, а также части и подразделения усиления. Несмотря на численность, достигавшую 40 000 человек, по своим реальным боевым возможностям корпус соответствовал усиленной дивизии. Первые бои на Подолье 9 июля 1941 года части 1-го Подвижного корпуса переправились через реку Збруч, выйдя на Подольскую возвышенность. Командир корпуса генерал Бела Миклош рассчитывал, что после марша через Галицию его бойцы получат несколько дней отдыха, но немецкое командование имело другие пла...