Королівський флот проти нафтопереробних заводів: операція "Меридіан"

 

Підготовка до вильоту "Авенджера" на палубі авіаносця "Ілластрієс" 

Друга світова війна вимагала граничного напруження всіх зусиль і ресурсів Британської імперії, зокрема й Королівських ВМС. Зусилля флоту сконцентрувалися на головних театрах бойових дій – Атлантичному і Середземноморському. Далекий Схід розглядався як другорядний ТВД – просто у британців не вистачало сил для нього. Однак до 1944 р. стратегічна обстановка серйозно змінилася. Було цілком очевидно, що поразка Німеччини є питанням часу, а в середині 1944 р., після висадки союзників у Франції, значно знизилася загроза з боку німецьких підводних сил. У зв'язку з цим британське військово-політичне керівництво ухвалило рішення про посилення Східного флоту, який діяв в Індійському океані. А 22 листопада 1944 р. на його основі було сформовано Британський Тихоокеанський флот (БТФ). Очолив його адмірал сер Брюс Фрейзер.

 

Прем'єр-міністр В. Черчилль наполягав на безпосередній участі БТФ у бойових діях проти Японії на Тихому океані, розраховуючи тим самим відновити втрачені позиції та вплив Сполученого Королівства в цьому регіоні. Треба сказати, що американське командування не було в захваті від активності британського союзника – воно вважало, що американські збройні сили цілком здатні самостійно здобути перемогу над Японією. Підключення ж британців вело до неминучих труднощів у плануванні, координації бойових дій та тиловому забезпеченні. Але Черчиллю вдалося наполягти на своєму.

 

Головною базою БТФ, який спочатку зосереджувався на Цейлоні, мав стати австралійський Сідней. Перебазування головних сил флоту було вирішено поєднати з ударом по об'єктах на о. Суматра. Найбільш важливими цілями тут були нафтопереробні заводи (НПЗ) Сонгей Геронг та Пладжоє на околицях м. Палембанг. Ці об'єкти були найбільшими промисловими підприємствами у всій окупованій японцями Голландській Ост-Індії і забезпечували приблизно половину потреб Японії в нафтопродуктах (в т.ч. 2/3 потреби в авіабензині). Вся операція отримала назву "Меридіан", а в її рамках передбачалося провести три нальоти. Операція мала стати своєрідним "іспитом на атестат зрілості" для Британського Тихоокеанського флоту, показавши його здатність завдавати ударів по важливих і добре захищених цілях.

 

Висування

 

16 січня 1945 р. з цейлонського порту Трінкомалі вийшли основні сили БТФ – за американською номенклатурою з'єднання присвоєно шифр TF.63 (Task Force 63). Його основу склали чотири флотські авіаносці 1-ї ескадри авіаносців: "Індомітейбл", "Ілластрієс", "Вікторієс" та "Індефатігейбл". На їхньому борту знаходилося понад 200 літаків (зустрічаються цифри 222 та 238 одиниць). Склад авіагруп наведено в таблиці. Більшість авіатехніки було американського виробництва – мисливці "Корсар" (чотири ескадрильї) та "Хеллкет" (дві), а також торпедоносці "Авенджер" (чотири АЕ). Лише авіагрупа "Індефатігейбла" на ¾ складалася з літаків британського виробництва – дві мисливські ескадрильї, зведені в 24-те морське мисливське крило (загалом 38 "Сіфайрів" – 22 FMk.III і 16 LMk.III; за іншими даними – загалом 40), а також одна ескадрилья двомісних мисливців "Файрфлай". Окрім того, на «Ілластрієсі» базувалась корабельну ланку з літаками-амфібіями "Вальрус" (дві машини), на яку покладалося пошуково-рятувальне забезпечення.

 

Авіаносець	Крило	Номер ескадрильї	Озброєння
"Індомітейбл"	1-ше морське ударне	857	"Авенджер" Mk.II – 21
	5-те морське мисливське	1839	"Хеллкет" Mk.II – 15
		1844	"Хеллкет" Mk.II – 14
"Ілластрієс"	2-ге морське ударне	854	"Авенджер" Mk.I – 21
	15-те морське мисливське	1830	"Корсар" Mk.II/Mk.IV – 16
		1833	"Корсар" Mk.II/Mk.IV – 16
"Вікторієс"	1-ше морське ударне	849	"Авенджер" Mk.II – 21
	47-ме морське мисливське	1834	"Корсар" Mk.II/Mk.IV – 18
		1836	"Корсар" Mk.II/Mk.IV – 16
"Індефатігейбл"	2-ге морське ударне	820	"Авенджер" Mk.II – 21
	24-те морське мисливське	887	"Сіфайр" FMk.III/LMk.III – 24
		894	"Сіфайр" FMk.III/LMk.III – 16
		1770	"Файрфлай" Mk.I – 12

За іншими даними, дещо відмінними, на «Індомітейблі», крім 29 «Хеллкетів», знаходилось ще 6 «Корсарів», а «Авенджерів» було аж 25. «Ілластрієс» мав загалом 36 «Корсарів» і 18 «Авенджерів», «Вікторієс» - не 21 «Авенджер», а лише 19.

Лінкор "Кінг Джордж V" в кільватері авіаносця "Ілластрієс"

 

Крім авіаносців, до TF.63 входили лінкор "Кінг Джордж V", крейсера "Аргонот", "Блек Прінс" та "Юріалес" з 4-ї ескадри крейсерів, а також дві флотилії есмінців: 25-та ("Гренвілл", "Ундін", "Урса" і "Андаунтед") і 27-ма ("Кемпенфельт", "Вейкфул", "Вірлвінд", "Вагер", "Вілп" і "Вессекс", який приєднався 19 січня). 20 січня кораблі TF.63 зустрілися зі з'єднанням забезпечення TF.69, до якого входили танкери "Вейв Кінг", "Екодейл" та "Емпайр Севідж" під охороною КР "Цейлон" та ЕМ "Урчин". Після дозаправки з танкерів, ударне з'єднання зайняло вихідну позицію для підйому літаків – приблизно за 70 миль на південь від Суматри, біля о. Енггано. Проте негода погода змусила відкласти початок операції на дві доби. Лише 23 січня погодні умови почали покращуватись, і на ранок наступного дня командир 1-ї ескадри авіаносців контр-адмірал Філіп Віан віддав наказ про проведення першого нальоту.

"Вірлвінд" - один з есмінців ескорту

 

Метою операції "Меридіан I" був НПЗ Пладжоє. Для нальоту виділили 145 літаків – решта сил залишалася для прикриття авіаносного з'єднання. Організація удару будувалася за американськими стандартами. Вперше у практиці британської палубної авіації було призначено авіаційного координатора удару (Strike Air Coordinator). Перебуваючи у повітрі, він контролював хід операції, відповідав за зв'язок із кораблями, а в разі потреби міг перенацілити ударні групи на запасні цілі. В операції "Меридіан I" авіаційним координатором був лейтенант-колонел* Р.С. Хей, командир 47-го морського мисливського крила з авіаносця "Вікторієс".

Головний удар по НПЗ мали завдавати 48 "Авенджерів" з усіх чотирьох авіаносців. Кожен літак ніс по чотири 227-кг бомби, які слід було вкласти в ціль з пологого пікірування. Ударні літаки йшли під сильним мисливським ескортом: у верхньому ешелоні – 16 "Корсарів" 1834-ї та 1836-ї АЕ, в середньому – 8 "Корсарів" 1830-ї АЕ і 16 "Хеллкетів" 1834-ї і 1844-ї ескадрилей.Нарешті, безпосереднє прикриття забезпечували 8 "Корсарів" 1833-ї АЕ. Дюжина "Файрфлаїв" 1770-ї ескадрильї, озброєних некерованими ракетами, мала завдати удару першою – ще до підходу Авенджерів".

Велика увага приділялася придушенню ворожої авіації на летовищах. 24 "Корсара" з усіх чотирьох ескадрилей мали штурмувати аеродроми Палембанг, Лембак і Талангбетоетое, а п'ять "Авенджерів" 857-ї АЕ і чотири "Хеллкети" 1844-ї завдавали удару по аеродрому Мана. Нарешті, два "Хеллкети" з фотоапаратурою виділялися для контролю результатів удару, а пара "Вальрусів" з "Вікторієса" – для пошуково-рятувальних операцій.

Особовий склад 854-ї АЕ готується до вильоту перед макетом цілі

 

Що ж міг протиставити британцям супротивник? Треба сказати, що побоювання щодо можливої протидії японській авіації були цілком обґрунтованими. На початку 1945 р. на острові дислокувався 9-й хіко сидан (авіадивізія). Її основу становили чотири мисливські сентаї (полки): 26-й та 33-й, озброєні одномоторними Кі-43 (аеродром Бетунг), 87-й з літаками Кі-44 (Гелумбанг) та 21-й, озброєний двомоторними мисливцями Кі-45Каї (Палембанг). Крім них, 9-й хіко сидан включав 58-й бомбардувальний сентай і три докуріцо хіко чутая (окремі авіаескадрильї): 24-ту і 71-шу мисливські, а також 74-ту розвідувальну.

Удар

 Вранці 24 січня 1945 р. о 6:15 першими почали підніматися у повітря "Сіфайри" 24-го морського мисливського крила з "Індефатігейбла" – вони склали бойовий повітряний патруль, покликаний прикрити британські кораблі від можливої контратаки. О 6:23 всі призначені до вильоту "Сіфайри" були вже в повітрі. Тим часом, о 6:19 авіаносці почали випускати "Авенджери" першої хвилі, а до 6:31 у повітрі знаходилася і частина мисливців супроводу – 16 "Корсарів" та 8 "Хеллкетів". Зліт ускладнювався через сильне хвилювання моря. Через різні несправності сім "Авенджерів" і один "Корсар" змушені були повернутися з маршруту. Але загалом перша хвиля піднялася в повітря організовано і вирушила на ціль згідно з планом. Єдиним винятком стала 1770-а АЕ – через поломку літака комеска майора Чізмана її "Файрфлаї" почали злітати лише о 7:10, і їм довелося наздоганяти основну групу.

 

Старт "Авенджера" 857-ї АЕ з авіаносця "Індомітейбл"

О 7:09 з "Іластрієса", "Вікторієса" та "Індомітейбла" почала зліт друга хвиля, призначена для ударів по аеродромах. І тут не обійшлося без пригод – один із "Авенджерів" 857-й АЕ змушений був повернутися на авіаносець.

Схема операції "Меридіан І"

 

Головна ударна хвиля перетнула берегову лінію о 7:18, і відразу була помічена наземними постами спостереження. По тривозі були підняті мисливці, і на підходах до Палембангу британців зустріли приблизно півтора-два десятки ворожих машин, що баражувалт на висотах 4500-9000 м. Їм вдалося зв'язати боєм мисливці прикриття, але прорватися до "Авенджерів" японці не змогли. У бою, що розпався на кілька індивідуальних сутичок, було збито по одному Кі-44 та Кі-45. Британці втратили "Корсара" із 1833-ї АЕ. Його пілот, суб-лейтенант Т.Дж.А. Шоу потрапив у полон і був звільнений після капітуляції Японії.

"Корсар" на кормовому ліфті "Ілластрієса"

 

"Авенджери" з вісімкою "Корсарів" безпосереднього супроводу, продовжили шлях до цілі. О 8:08 вони наблизились до заводу Пладжоє, і тут відкрили вогонь зенітки, що прикривали об'єкт. Японці також почали підйом аеростатів загородження – на момент підходу ударної хвилі вони знаходилися на висоті приблизно 600 м. Кілька Кі-45, які намагалися атакувати ударні літаки безпосередньо над заводом, були відігнані "Корсарами".

Готові до старту "Хеллкети" та "Авенджери" на палубі "Індомітейбла". Над кораблем проходить "Файрфлай" з "Індефатігейбла"

 

Першими атаку почали "Файрфлаї", які нарешті наздогнали основну групу. Випустивши ракети, вони обстріляли цілі з гармат. О 8:14 почали заходити "Авенджери". У пологому пікіруванні під кутом приблизно 45º із шестисекундними інтервалами між літаками вони почали скидання бомб. точка входу в пікірування знаходилася на висоті приблизно 2400 м, скидання бомб – 1070 м. Останнім машинам довелося вже виходити з пікірування нижче аеростатів, що створювало неабияку небезпеку – трос аеростата при зіткненні з ним на швидкості міг легко відрубати крило літака. Але цього вдалось уникнути. О 8:22 бомбардування завершилося. Фотоконтроль показав хороші результати нальоту: було знищено електростанцію, три дистиляційні установки сирої нафти та низку інших важливих об'єктів.

Після завершення атаки "Авенджери" розтягнулися довгою колоною. Йдучи до місця збору над невеликим островом на р. Мусі за 15 миль на захід від Палембангу, їм довелося оминути місто з півночі. При цьому кілька літаків зазнали пошкоджень від інтенсивного зенітного вогню. А близько 8:25 "Авенджерів" атакувало ще кілька мисливців, ропізнаних як Кі-44. Їм вдалося збити літак 857-ї АЕ, екіпаж якого загинув.

 

НПЗ Пладжоє після нальоту "Авенджерів"

А тим часом над Пладжоє розгорівся бій між британськими мисливцями прикриття та їх японськими візаві. Загалом британці записали на свій рахунок 13 достовірних повітряних перемог, чотири ймовірні та 10 пошкоджених ворожих літаків. Серед пілотів озброєного "Хеллкетами" 5-го морського мисливського крила відзначився комеск 1839-го АЕ лейтенант-коммандер С.Ф.Ф. Шоттон, який збив двомоторний Кі-45 і (ймовірно) Кі-44. Але левова частка перемог дісталася пілотам "Корсарів" із 15-го та 47-го крил. Навіть авіаційний координатор удару Р.С. Хей збив о 8:25 одномоторного ворожого мисливця, а через п'ять хвилин – другу таку машину. А ось на частку "Файрфлаїв" з 1770-ї АЕ припала лише одна перемога – лейтенант Д. Левітт збив Кі-43.

 

Значна активність японських мисливців над об'єктом наочно показала, що заходи з придушення ворожої авіації не дали бажаного ефекту. Хоча групи, що атакували аеродроми, заявили про знищення на землі приблизно 35 ворожих літаків, вони вийшли на цілі із запізненням, завдяки чому частина ворожих мисливців встигла піднятися у повітря.

 

О 8:26, після збирання над р. Мусі, ударна група взяла курс на авіаносці. На зворотному шляху було втрачено ще одного "Авенджера" – машина з 820-ї АЕ, яка отримала пошкодження від зенітного вогню, не змогла дотягнути до авіаносця, і впала у воду. Екіпаж загинув. О 9:40 розпочалася посадка літаків ударної групи, а до 10:15 повернулися "Корсари", які штурмували аеродроми. Останньою прибула пара "Хеллкетів", відправлена о 8.00 для фотоконтролю результатів нальоту. Аналіз знімків дозволив виявити шість(!) нових японських аеродромів, про які союзники досі не мали уявлення.

 

Поки ударна група діяла над Суматрою, "Сіфайри" 24-го крила здійснювали повітряне патрулювання. Протягом першої половини дня вони виконали 31 літаковиліт. Польоти проводилися в умовах сильного хвилювання, що у поєднанні зі слабким шасі "Сіфайрів" призвело до пошкодження при посадках п'яти літаків. Шостий "Сіфайр", пілотований суб-лейтенантом В.Г. Гібсоном з 894-ї АЕ, пошкодив шасі ще на зльоті. Пілотові довелося стрибати з парашутом, і його виловили есмінець "Вірлвінд".

 

Операцію "Меридіан I" було визнано цілком успішною. Літаки БТФ серйозно пошкодили важливий НПЗ і завдали суттєвої шкоди японській армійській авіації на Суматрі – загинуло 14 пілотів мисливців. Зі свого боку, японці у визначенні своїх успіхів не були надто скромними: пілоти 87-го сентая заявили 15 достовірних і 13 можливих повітряних перемог. Екіпажі двомісних Кі-45 із 21-го вересня записали на свій рахунок шість збитих ворожих літаків. Домоглися успіхів і пілоти Кі-43: так, Р. Сіндо з 26-го сентая заявив про п'ять збитих особисто літаків! Насправді ж, втрати британців були суттєво нижчими, і склали шість "Корсарів", два "Авенджери" та один "Хеллкет". Крім того, дві машини – "Корсар" та "Сіфайр" – були втрачені з технічних причин. Найбільш суттєвими були втрати 1833-ї АЕ – три літаки та два загиблі пілоти. Два літаки втратила 1830-та АЕ, по одному – 1834-та, 1836-та та 1839-та ескадрильї. Загинули обидва екіпажі збитих "Авенджерів".

«Меридіан ІІ»

Після першого нальоту британці зробили невеликий перепочинок. 26 та 27 січня кораблі знову дозаправилися з танкерів з'єднання TF.69. А на 29 січня призначили наліт на НПЗ Сонгей Геронг – операцію «Меридіан II». При її плануванні врахували досвід першого "Меридіана", а також те, що фактор раптовості в цьому випадку вже не спрацьовував – японське командування тепер знало про присутність у районі Суматри ворожого авіаносного сполучення і цілком могло очікувати на повторний удар. У зв'язку з цим було збільшено чисельність бойового повітряного патруля. Відкоригували плани ударів по аеродромах для того, щоб "Корсари" одночасно з'явилися над аеродромами в районах Лембок і Талангбетоетео. Після удару частина літаків мала барражувати над японськими аеродромами, щоб запобігти злету вцілілих мисливців.

Танкер "Емпайр Севідж" дозаправляє в морі есмінець "Вейкфул" і авіаносець "Ілластрієс". Вдалині маячить крейсер "Аргонот"

Як і в першому "Меридіані", основу ударної хвилі мали скласти 48 "Авенджерів" з усіх чотирьох ескадрилей. Схожим чином будувалося і мисливське прикриття: верхній ешелон з дюжини "Корсарів" з 1830-ї та 1833-ї АЕ, середній – 16 "Хеллкетів" з 1839-ї та 1844-ї ескадрилій і безпосередній супровід – 12 "Корсарів" 1836-ї ескадрильї. Десять "Файрфлаїв" 1770-ї АЕ мали попередньо проштурмувати ціль. Авіаційним координатором знову призначили підполковника Хея.

Для ударів по аеродромах виділили дві групи по 12 "Корсарів": літаки з 1830-ї та 1833-ї АЕ завдавали удару по Талангбетоетое, а 1834-ї – по Лембоку. Оскільки на аеродромі Мана під час першого нальоту не виявили значних сил ворожої авіації, для його блокування виділили лише пару "Файрфлаїв". Ну і, нарешті, два "Хеллкети" мали здійснити фотоконтроль результатів нальоту.

Як і першого разу, погода не балувала британців. Підйом ударної групи почався 29 січня о 6:40 – у момент, коли авіаносці перебували між двома дощовими фронтами. Через негоду зліт затягнувся, і зібрати ударну хвилю в повітрі вдалося лише до 7:30. Знову "відзначилися" "Файрфлаї", зумівши злетіти з неабияким запізненням, але цього разу вони нагнали основну групу ще до перетину берегової межі. Не обійшлося і без неприємностей – один літак 857-й АЕ впав у море відразу після зльоту, а ще три "Авенджери" та чотири "Корсари" змушені були повернутися на авіаносці через несправності. Відразу після ударної хвилі злетіли групи блокування аеродромів.

"Корсари" на палубі "Вікторієса"

Приблизно о 7:40 ударна хвиля перетнула берегову лінію Суматри, і почала набір висоти понад 3000 м, щоб подолати гірську гряду. Погода над горами почала погіршуватися, і "Корсари" верхнього ешелону прикриття увійшли в хмари. Пілоти були напоготові, виглядаючи "джапів". І ті не забарилися – о 8:14 ворожий повітряний патруль був помічений на південний захід від мети, на відстані приблизно 80 км від Палембангу. На нього звалилися літаки верхнього ешелону прикриття, розсіявши японські мисливці. Лейтенант А.Х. Черчилль, новозеландець із 1833-ї АЕ, збив одного Кі-44.

Коли до цілі залишалося всього 8 км, ударна хвиля знову зазнала атаки японських винищувачів. Кілька Кі-44 зуміли зайти в хвіст групі "Авенджерів" 1-го ударного крила. Їхні бортстрільці відкрили шквальний загороджувальний вогонь, але частина "Авенджерів" отримала пошкодження. Як бачимо, і цього разу групи блокування аеродромів не впоралися зі своїм завданням. Їхні "Корсари" з'явилися над ворожими базами лише за чверть години до виходу ударної хвилі на ціль – коли більшість японських мисливців були вже в повітрі. Лише на Лембок вдалося знищити на землі три Кі-44. Ну, а раз не вдалося впоратися із супротивником на землі – його довелося знищувати у повітрі. Повітряний простір навколо Сонгей Геронга перетворився на арену запеклих сутичок, у яких брали участь як мисливці прикриття, так і літаки груп блокування аеродромів.

Екіпажі "Авенджерів" виявили ціль о 8:40. Її прикривали аеростати загородження, заздалегідь підняті на висоту 1220 м. Відкрили вогонь зенітки. Як і при нальоті на Пладжоє, першими вдарили "Файрфлаї" – своїми 20-мм гарматами вони обстріляли аеростати, дещо "прорідивши" їхні лави, а потім завдали удару по позиціях ППО. А о 8:45 на ціль із висоти 2300 м крізь щільний зенітний вогонь почали пікірувати "Авенджери". При цьому дві машини 854-ї АЕ не змогли уникнути зіткнення з тросами аеростатів. Екіпажі обох "Авенджерів" загинули. Але, незважаючи на це, результативність бомбового удару була ще вищою, ніж при нальоті 24 січня.

Після скидання бомб "Авенджери" взяли курс до точки збору на південь від Палембангу. Йдучи розтягнутою колоною, літаки спочатку зібралися в пари, а потім почали перешиковуватися поескадрильно. У цей момент їх нагнали японські мисливці, які збили два літаки 849-ї АЕ. Їхні екіпажі (командири – лейтенант К.М. Бурренстон і суб-лейтенант Дж.Р. Бернс) врятувалися з парашутами і потрапили в полон. Але наприкінці війни їх разом із багатьма іншими полоненими японці стратили в Сінгапурі... Ще кілька "Авенджерів" зазнали пошкоджень. Ситуацію посилили сильні природні завади в ефірі, які не дозволили екіпажам бомбардувальників викликати мисливці прикриття. Деякі пілоти "Авенджерів" у критичній обстановці поводилися зовсім "по-мисливськи". Лейтенант Г.Дж. Коннолі з 854-ї ескадрильї, повертаючись від цілі, побачив пошкоджений бомбардувальник, у хвіст якого зайшла пара Кі-44. Коннолі примудрився збити одного "джапа", а інший припинив атаку і вийшов з бою. Потім лейтенант супроводжував підбитого колегу. Врешті-решт пошкодженому "Авенджеру" довелося сідати на воду, але це сталося поблизу британських кораблів, і його екіпаж був врятований.

Пілоти британських мисливців досягли значних успіхів у повітряних боях. З льотчиків, що літали на "Хеллкетах", відзначилися командир 5-го морського мисливського крила лейтенант-коммандер Т.В. Харрінгтон, який збив Кі-43. По одній перемозі записали на свій рахунок пілоти 1839-ї АЕ суб-лейтенант Р.Ф. Маккі (Кі-43) та суб-лейтенант Р.С. Ніл (Кі-44).

З пілотів "Корсарів" знову відзначився авіаційний координатор Хей – у парі зі своїм веденим суб-лейтенантом Д.Дж. Шепардом з 1836-ї АЕ, о 8:50 він збив Кі-44, а приблизно через 40 хвилин вони збили ще одного одномоторного мисливця. Одну перемогу на двох розділили лейтенант-коммандер Р.Д. Хопкінс та суб-лейтенант А.Р. Мітчі з 1834-ї ескадрильї, "заваливши" Кі-44. Дві перемоги дісталося і екіпажам "Файрфлаїв". Один мисливець був збитий екіпажами суб-лейтенантів Дж.Е. Пуга та В.Дж. Реддінга, а другу перемогу довелося ділити на трьох: щоб збити Кі-43 знадобилися зусилля екіпажів лейтенанта Д. Левітта та суб-лейтенантів Дж.П. Стотта та І.Х.Ф. Мартіна. Але радість перемоги була затьмарена втратою: над Палембангом було збито літак Левітта, він та його спостерігач лейтенант Дж.Ф. Вебб (новозеландець) загинули. 1770-та АЕ втратила пілота, який здобув (у нальоті 24 січня) першу повітряну перемогу для ескадрильї, яка стала взагалі першою перемогою для літаків типу "Файрфлай".

Захід на палубу "Файрфлая"

Крім літака Левітта, британці втратили і кілька інших машин. Над Палембангом зник "Корсар" суб-лейтенанта С.Г.Ф. Мейнарда з 1836-го АЕ – ймовірно, він був збитий ворожими мисливцями. Зенітки збили літак лейтенанта Е.Дж. Бакстера, новозеландця з 1833-ї ескадрильї. Пілот вистрибнув з парашутом, але був схоплений японцями і страчений. Також не повернувся з нальоту "Хеллкет" 1839-ї ескадрильї.

З японської сторони брав активну участь у відбитті нальоту 87-й сентай, який записав на свій рахунок 14 перемог. Власні втрати склали чотири пілоти. Двох льотчиків втратив 33-й сентай.

Не дотягнув... Падіння "Корсара" у воду по курсу авіаносця "Ілластрієс"

Після збирання ударної хвилі над р. Мусі о 9:01 британські літаки лягли на зворотний курс, а о 9:55 знову перетнули берегову лінію. Але для багатьох авіаторів головні випробування були ще попереду – на відміну від операції "Меридіан I", цього разу набагато більше літаків не змогли дотягнути до авіаносців, і змушені були сідати на воду. Більшість пілотів було врятовано, але сублейтенант Л.Д. Дурно з 1834-ї АЕ під час такої посадки загинув. Навіть діставшись авіаносця, рано було вважати себе в безпеці. Наприклад, "Корсар" суб-лейтенанта МакЛарена з 1830-ї АЕ при посадці на палубу "Ілластрієса" прорвав обидва аварійні бар'єри і впав у воду. Пілота врятував есмінець "Вілп", який став рекордсменом за кількістю врятованих авіаторів: крім МакЛарена він "вивудив" із води ще три екіпажі "Авенджерів" з 849-ї АЕ. Загалом у воду біля авіаносців впало шість "Авенджерів". Усіх членів екіпажів (за винятком одного авіатора з 849-ї ескадрильї) було врятовано.

Авіаносці почали приймати літаки близько 10:00, і всі посадкові операції були завершені упродовж приблизно години.

Операція "Меридіан II", як і попередня, увінчалася успіхом – заводу Сонгей Геронг було завдано серйозних пошкоджень. Але й втрати цього разу були суттєвими: з урахуванням літаків, що сіли на воду, британці втратили 25 машин.

Пожежа на НПЗ Сонгей Геронг

Контрудар

З посадкою літаків, що повертаються з нальоту, наступальна частина операції «Меридіан II» завершилася. Але бої у повітряному просторі навколо авіаносного сполучення продовжувалися – на відміну від "Меридіана I", японці спробували завдати контрудару. Довелося попрацювати бойовому повітряному патрулю. Вже о 6:41 з "Індефатігейбла" злетіло вісім "Сіфайрів". Приблизно через годину корабельні радари засікли невідомі літаки, що наближалися до з'єднання. На них спробували навести винищувачі "Сіфайр" LMk.III, які патрулвали у нижньому ешелоні, але їхні пілоти цілей не виявили. До 8:25 перша зміна бойового повітряного патруля повернулася, і в повітря піднялася друга. О 9:17 чотириліткова ланка 887-ї АЕ, очолювана Дж.Х. Кернаханом було наведено на чергову ціль. Пілоти візуально виявили одномоторний літак, але той зник у хмарах.

Перший бій у повітрі над з'єднанням TF.63 спалахнув через 20 хвилин, коли суб-лейтенант Дж.У. Хайєс із 894-ї АЕ спробував збити двомоторного бомбардувальника Кі-21 із 58-го сентая. Шалено відстрілюючись, екіпаж "бомбера" зміг пошкодити літак Хайєса, і той змушений був сідати на воду. Після приблизно години купання у водах океану суб-лейтенанта врятував есмінець "Ундіне".

Більш везучим виявився суб-лейтенант Кернахан. На висоті 4750 м його ланка виявила двомоторний розвідник Кі-46, і о 9:51 суб-лейтенант збив його.

О 10:26 радари виявили групу ворожих літаків на північ від з'єднання TF.63. На неї навели не тільки "Сіфайри", а й "Корсари", що повернулися з нальоту. На жаль, мисливці не тільки не виявили цілі, а й зазнали втрат: зник безвісти літак суб-лейтенанта С.Г. Мейнарда з 1836-го АЕ.

По-справжньому гаряче в повітрі стало ближче до полудня. Об 11:50 за 40 км на південний схід від британського з'єднання було виявлено сім Кі-21. Група літаків (насправді їх було шість – оператори радарів помилилися) належала до 1-го резервного сентаю, і прямувала до кораблів з наміром провести самогубчу атаку. Вперше з квітня 1942 р., коли поблизу Цейлона був потоплений "Гермес", британські авіаносці опинилися в реальній небезпеці з боку японської авіації.

Вже на далеких підступах японські літаки були перехоплені мисливцями, і один із Кі-21 був збитий. Перемогу поділили суб-лейтенант Дж.А. О'Н. Шоу з 1830-ї АЕ та суб-лейтенант І. Елсон, командир ланки 894-ї ескадрильї. Кі-21, що залишилися, знизилися до висоти 15 м. Цей маневр змусив британців припустити, що на кораблі заходять в атаку торпедоносці. TF.63 взяло курс на північний захід. Кораблі розвернулися кормою до ворожих літаків, щоб знизити ймовірність влучання торпед, а зенітна артилерія відкрила загороджувальний вогонь. Кі-21 спробували прорватися до авіаносців "Ілластрієс" та "Індефатігейбл". З "Індомітейблу" стартували три "Хеллкети", які відразу після зльоту вступили в бій. Пілот одного з них, суб-лейтенант К.А. МакЛеннан, новозеландець із 1844-ї АЕ, збив два бомбардувальники, а третього знищив разом із командиром 894-ї АЕ лейтенант-коммандером Дж. Кроссменом. Машина МакЛеннана зазнала серйозних пошкоджень від зенітного вогню лінкора "Кінг Джордж V", але пілот зумів благополучно посадити її на авіаносець.

Кі-21, що залишилися, були збиті корабельними зенітками. Японці не змогли добитись жодного влучання в кораблі TF.63. Проте, британці зазнали втрат – два снаряди, випущені з крейсера "Юріалес", влучили в авіаносець "Ілластрієс", внаслідок чого загинули 12 і було поранено 21 людину. Після відбиття атаки бомбардувальників, японські розвідувальні літаки до сутінків супроводжували британське з'єднання, але нових спроб атаки противник не робив.

Підсумки

 Останній з нальотів, що намічалися на об'єкти в околицях Палембанга – операція "Меридіан III" – так і не відбувся. Офіційно, причиною відмови від нього стало вичерпання запасів палива на британських кораблях. Але ймовірно, що військово-політичне керівництво Великобританії побоювалося подальших втрат у рейді, задуманому як "тренувальний", і прагнуло зберегти потенціал авіаносного з'єднання БТФ для подальших битв. Справді, втрати були досить серйозними: у ході операцій "Меридіан I" та "Меридіан II" британська палубна авіація здійснила 371 літаковиліт, втративши 41 літак. 16 машин були віднесені на рахунок бойових втрат, решта 25 або здійснили вимушені посадки на воду поблизу британських кораблів, або розбилися під час посадок на авіаносці. Відчутними були й втрати льотного складу – 30 осіб, зокрема. 19 членів екіпажів "Авенджерів", вісім пілотів "Корсарів", один – "Хеллкета" та два члени екіпажу "Файрфлая". Ще чотири авіатори отримали поранення.

Найбільш важкі втрати зазнали авіагрупи "Вікторієса" та "Ілластрієса". Ескадрильї першого з них втратили 11 екіпажів. Левова частка втрат припала на 849-ту АЕ, яка втратила 10 літаків "Авенджер" (із 19-ти наявних на момент початку операції) і сім екіпажів. "Іластрієс" втратив десять екіпажів, а всі без винятку "Авенджери" його 854-ї ескадрильї, яким пощастило повернутися, отримали пошкодження. Таким чином, ударні можливості британських авіагруп були суттєво підірвані, але мисливські крила зберегли боєздатність.

Незважаючи на зазнані втрати, операцію "Меридіан" було визнано цілком успішною. Британські мисливці збили 21 ворожий літак, п'ять – ймовірно, а ще 11 пошкодили. Екіпажам "Авенджерів" записали одну достовірну та одну ймовірну перемогу. Значна кількість ворожих літаків була знищена на землі (особливо в ході операції "Меридіан I"), проте блокувальники аеродромів свого завдання повністю не виконали – значна кількість японських винищувачів і 24, і 29 січня встигла піднятися в повітря.

А як же головна ціль нальотів – нафтопереробні заводи? НПЗ Пладжоє внаслідок нальотів знизив обсяг випуску продукції на 50% і зміг розпочати нарощування виробництва лише за три місяці. Крім того, було знищено значну кількість готового пального, що знаходилось на складах. Підприємство Сонгей Геронг було виведено з ладу, і до кінця війни тут вдалося відновити лише невеличку частину виробничих потужностей. Все це дозволяє деяким дослідникам стверджувати, що операція «Меридіан» стала найбільш істотним внеском Великої Британії у перемогу над Японією.

* В авіації Королівського флоту застосовувались морські звання, але вихідці з морської піхоти зберігали "сухопутні" звання.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 4731 2196 4166 1818