Мадяри на Поділлі: від Збруча до Південного Бугу

 

Бої в Галичині наприкінці червня – на початку липня 1941 року показали, що угорська армія загалом не була готова до ведення маневрених бойових дій у стилі «бліцкригу». Німецьке командування відмовилося від широкого залучення угорських військ до боїв на фронті, зробивши єдиний виняток для 1-го Рухомого корпусу.

 

Корпус являв собою втілення популярної в 1930-ті роки ідеї з’єднання, що поєднувало механізовані та кавалерійські частини. До складу 1-го Рухомого корпусу входили 1-ша і 2-га моторизовані та 1-ша кавалерійська бригади, а також частини й підрозділи посилення. Незважаючи на чисельність, що сягала 40 тисяч осіб, за своїми реальними бойовими можливостями корпус відповідав посиленій дивізії.

 

На Поділлі

 

9 липня частини 1-го Рухомого корпусу переправилися через річку Збруч, вийшовши на Подільську височину. Командир корпусу генерал Бела Міклош розраховував, що його бійці після маршу через Галичину отримають кілька днів відпочинку, але німецьке командування мало іншу думку: 17-та армія, у складі якої діяв угорський корпус, дедалі більше відставала від 1-ї танкової групи, що рвалася до Києва. Прагнучи дати перепочинок моторизованим бригадам, генерал Міклош висунув уперед 1-шу кавалерійську бригаду, яка раніше перебувала у другому ешелоні. 11-13 липня 1941 року гусари брали участь у боях із червоноармійськими ар’єргардами біля Великого Жванчика та Зелених Курилівців. Тим часом підтягнулися і моторизовані бригади.

Переправа однієї з моторизованих бригад. Танк "Толді", вантажівка "Ботонд", "гумові гусари"

 

Перший серйозний бій за участю угорських танкістів відбувся 13 липня в околицях Нової Ушиці. Тут діяла 3-тя рота 9-го танкового батальйону 1-ї моторизованої бригади. Підрозділ під командуванням капітана Тібора Карпаті підтримував наступ німецької 101-ї легкої дивізії. На дорозі між селами Антонівка і Філіянівка танкісти потрапили під обстріл замаскованої протитанкової гармати, що вела вогонь з дистанції 200–300 м. Першими пострілами було підбито танк командира роти, який рухався на чолі колони, а його механік-водій і заряджаючий загинули. Танк сержанта Пала Габела, що йшов другим, висунувся вперед, прикривши собою машину командира. Цей відважний вчинок коштував життя всьому екіпажу Габела, але дозволив евакуювати пораненого капітана. У бою за Філіянівку танкісти знищили три позиції протитанкових гармат, але 3-тя танкова рота втратила шість танків «Толді» (60% свого складу). Загинули вісім танкістів…

 

Бойові дії групи армій «Південь» у першій половині липня 1941 року. 1-й Рухомий корпус позначено як VIII A.K. (Hun.)

 

1-й Рухомий корпус наступав північніше р. Дністер у напрямку на Бар і далі до річки Південний Буг. Моторизовані бригади просувалися паралельними дорогами, а між ними наступала кавалерійська бригада, що становила центр бойового порядку корпусу. У першому ешелоні кожної моторизованої бригади рухався розвідувальний батальйон, посилений танковою і мотопіхотною ротами, артилерійською батареєю, взводом 40-мм зенітних гармат, саперним взводом і взводом регулювальників руху. У другому ешелоні йшов моторизований батальйон, а за ним – основні сили бригади. При зіткненні з противником угорці передусім намагалися обійти його позиції, і лише якщо це не вдавалося – атакували в лоб.

Легкі танки «Толді» були основною ударною силою 1-го Рухомого корпусу

Основу артилерії 1-го Рухомого корпусу становили німецькі 105-мм гаубиці leFH 18, для буксирування яких застосовувалися німецькі ж 3-тонні напівгусеничні тягачі Sd.Kfz. 11 (виготовлялись в Угорщині за ліцензією як 37M Hansa Lloyd)

 

19 липня 1-ша моторизована бригада, діючи на важкопрохідній заболоченій місцевості, прорвала укріплені радянські позиції біля м. Бар, а 1-ша кавалерійська бригада зайняла Шаргород. Переслідуючи відступаючі радянські війська, частини 1-го Рухомого корпусу 20–21 липня вийшли до р. Південний Буг, а 22 липня зайняли Брацлав.

 

Біля міста Бар 1-ша моторизована бригада подолала «лінію Сталіна». Мадяри позують на тлі ДОТу з трофецним "максимом"

Південніше основних сил корпусу просувалися 6-й і 7-й велосипедні батальйони. Досягнувши Кам’янця-Подільського, вони 15–17 липня були змушені зупинитися на відпочинок. Рух гористою місцевістю, а потім поганими дорогами Поділля, під дощем і в багнюці, виснажував сили бійців. У підсумку, попри свою формальну належність до рухомих військ, велосипедні батальйони за мобільністю не перевершували звичайну піхоту.

 

Мадяри оглядають покинутий радянський Т-28. На задньому плані - машина радіозв'язку Polski Fiat 618

За період боїв 19–22 липня 1-ша моторизована бригада знищила 21 радянський танк, захопила 250 полонених, один танк, 16 бронемашин і 14 артилерійських гармат. Власні втрати становили 26 убитих, 50 поранених і 10 зниклих безвісти. Вийшло з ладу 12 танків «Толді» (із них п’ять безповоротно), було знищено три бронеавтомобілі «Чаба».

 

Чистка зброї на короткому перепочинку. Ручний кулемет - це 31М, він же "Штейн-Золотурн" S2-200

 

Від Брацлава до Первомайська

 

Вийшовши до Брацлава, угорці не знижували темпу наступу – тепер 1-й Рухомий корпус просувався на південний схід уздовж правого берега Південного Бугу. 24 липня обидві моторизовані бригади, підтримані окремими підрозділами кавалеристів, атакували противника біля м. Тульчин. Тут екіпажам «Толді» і «Чаба» вперше довелося зустрітися в бою з ворожими танками. 20-мм гармати, якими була озброєна угорська бронетехніка, виявилися доволі ефективними проти радянських легких танків. Уже в перший день боїв, відбивши численні контратаки, угорці захопили вісім гармат і знищили 24 танки (щоправда, більшість із них стали жертвами не «Толді» й «Чаба», а розрахунків протитанкових гармат і 40-мм «Бофорсів»). Натомість танкетки 37М (італійські CV 3/35) продемонстрували свою повну непридатність. Під час дій на піщаній або заболоченій місцевості слабкий двигун танкетки глухнув, а запустити його можна було лише рукояткою зовні. Нерухома танкетка й екіпаж, що метушився навколо неї, ставали легкою мішенню. 1-й бронекавалерійський батальйон, що входив до складу 1-ї кавалерійської бригади, таким чином втратив 18 екіпажів танкеток із 23…

 

 

Наступ за лінією Тульчин – Тростянець – Бершадь, що розгортався 24–29 липня, став для 1-го Рухомого корпусу серйозним випробуванням. Лівий фланг був надійно прикритий р. Південний Буг, уздовж лівого берега якої паралельно з угорцями наступали частини німецької 17-ї армії. Натомість сусід праворуч – румунська 3-тя кавалерійська дивізія – виявився вкрай ненадійним (що, зрештою, було цілком очікувано, зважаючи на специфіку відносин між Угорщиною та Румунією). Коли 27 липня частини Червоної армії завдали чергового контрудару біля села Гордіївка, румунські кавалеристи відступили, оголивши фланг 2-ї моторизованої бригади. Її 5-й і 6-й моторизовані батальйони опинилися у дуже складному становищі, яке не зміг виправити навіть введений у бій 11-й танковий батальйон тієї ж бригади. За рішенням командира корпусу на допомогу рушила 1-ша моторизована бригада, атака якої в ніч із 27 на 28 липня дозволила розгромити противника. Дорога на південь була відкрита, і 29 липня частини обох моторизованих бригад зайняли Бершадь. Тут гонведи зупинилися на відпочинок, у якому особливо потребувала 2-га мотобригада. З 22 по 29 липня вона втратила 104 особи вбитими, 301 пораненими, 10 зниклими безвісти. 32 танки й танкетки були знищені або пошкоджені. Досить сказати, що з восьми офіцерів-танкістів угорської армії, загиблих за всю кампанію 1941 року, п’ятеро полягли під Гордіївкою. Один із них – старший лейтенант Ференц Анталффі з 11-го танкового батальйону – загинув у рукопашному бою після того, як його танк було підбито.

 

Бойові дії групи армій «Південь» у другій половині липня – на початку серпня 1941 року. 1-й Рухомий корпус позначено як VIII A.K. (Hun.)

 

Радянські частини на правому березі Південного Бугу були розбиті, а німецька 17-та армія продовжувала тіснити залишки 6-ї та 12-ї армій на схід. Тим часом зі сходу їх уже обходили дивізії 1-ї танкової групи. Вимальовувався класичний «котел». Замкнути оточення доручили 1-му Рухомому корпусу. 1 серпня в містечку Гайворон на лівий берег Південного Бугу переправилася 1-ша моторизована бригада, згодом за нею послідували дві інші бригади корпусу. Тут вони розійшлися широким віялом. 1-ша моторизована бригада, взаємодіючи з 16-ю танковою дивізією вермахту, завдала удару на Первомайськ. Бої за це місто, що розпочалися 3 серпня, тривали два дні й коштували угорцям 40 убитих і близько 100 поранених. У Первомайську було взято 550 полонених і здобуто значні трофеї, включно з 250 автомобілями та 10 протитанковими гарматами. Водночас північніше Первомайська, в районі Голованівська, у бій вступили 2-га моторизована і 1-ша кавалерійська бригади. Вони спільно з німецькими дивізіями – 257-ю піхотною та 101-ю легкою – замкнули Уманський котел, точніше його південну частину.

 

Бронеавтомобілі «Чаба» широко застосовувалися для розвідки

 

У ніч на 6 серпня оточені частини радянської 6-ї армії здійснили спробу прорватися на південь, але бойові порядки німецьких і угорських військ на цьому напрямку були настільки глибокими, що прорив був приречений на провал, хоча подекуди доходило до запеклих сутичок. В одному з епізодів патруль 1-ї кавалерійської бригади у складі двох бронеавтомобілів «Чаба» під командуванням молодшого лейтенанта Ласло Мереша виявив дві групи радянських кавалеристів. Угорці спочатку прийняли їх за румунів, противник також не зміг одразу ідентифікувати гонведів, оскільки не був знайомий ні з виглядом угорської бронетехніки, ні з розпізнавальними знаками. Лише зблизившись, угорці змогли почути російську мову й одразу відкрили ураганний вогонь. Обидві радянські колони були розсіяні. Патруль захопив двох полонених, які показали, що за кавалерійським авангардом рухаються нові радянські частини. Бронеавтомобілі продовжили рух і невдовзі натрапили на два десятки вантажівок. З відстані 30–40 метрів угорці відкрили вогонь, а головний автомобіль Мереш протаранив своїм броньовиком, скинувши в кювет. За лічені хвилини колона була розгромлена. Складнішим противником виявилися два танки Т-26. Перший із них Мереш зумів швидко підбити. Машина з’їхала з дороги, а екіпаж її залишив. Вогнем другого танка було пошкоджено оглядовий прилад, і Мереш був змушений керувати боєм, спостерігаючи через відкритий люк. Миттю пізніше водій командирської бронемашини отримав осколкове поранення в око, і далі бій вів лише другий бронеавтомобіль. Він стримував противника до підходу основних сил. За три години бою пара «Чаб» випустила 720 20-мм снарядів і 12 тисяч набоїв до 8-мм кулеметів, завдавши противнику значних втрат і заблокувавши його спроби прорвати оточення. За цей бій Ласло Мерешу достроково присвоїли звання лейтенанта та нагородили Офіцерською золотою медаллю за хоробрість (Мереш став третім офіцером, удостоєним такої нагороди). Командир другої «Чаби» сержант Ласло Черніцкі отримав Велику срібну медаль за хоробрість. Надалі угорські бригади взяли участь у ліквідації залишків оточених військ.

 

Кампанія на Поділлі показала, що угорські рухомі частини цілком здатні переслідувати противника й виконувати обхідні маневри. Однак їхні бойові можливості стримувалися слабкістю логістики. Танки «Толді» та бронеавтомобілі «Чаба» цілком успішно могли боротися з радянською легкою бронетехнікою, але танкетки, що становили значну частину бронетехніки 1-го Рухомого корпусу, виявилися абсолютно безкорисними.

 Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783