Італійська мисливська авіація у боях проти нацистів
Сьогодні виповнюється чергова річниця оголошення Італією
війни Німеччині. Тож є нагода розповісти про тих італійських
авіаторів-мисливців, які воювали на боці антигітлерівської коаліції.
Як відомо, Італія капітулювала перед союзниками 8 вересня
1943 р. Звістка про капітуляцію викликала негайну реакцію німецької влади –
вермахт почав реалізацію заздалегідь підготовленого плану окупації країни. Італійські частини подекуди чинили опір, але здебільшого були без проблем роззброєні.
Король і уряд Італії встигли залишити Рим і переїхати на південь до міста
Пескара, яке стало тимчасовою столицею країни. Італія виявилася розділеною
лінією фронту, що проходить приблизно лише на рівні Неаполя, дві частини –
північну, окуповану Німеччиною, і південну, яка під контролем союзників. 13
жовтня 1943 р. уряд маршала Бадольо оголосив війну Німеччині. Таким чином
країна перейшла на бік антигітлерівської коаліції. У боях проти вчорашнього
союзника взяла участь і авіація.
Відповідно до умов капітуляції,
італійські літаки мали перелетіти на аеродроми Сицилії та Тунісу. Виконати цю
вимогу вдалося екіпажам 203 машин (39 мисливців, 117 бомбардувальників та
транспортних літаків, 47 гідролітаків). Ще близько 250 літаків залишилися на
контрольованих британцями та американцями аеродромах Півдня Італії. Із
загальної кількості боєздатними було лише близько 100 машин.
Формування Італійських
союзницьких ПС (Italian Co-Belligerent Air Force) почалося 15 вересня 1943 р. після переговорів начальника штабу Реджіа
Аеронаутика генерала Сандаллі (Sandalli) з головою авіаційного відділу Союзницької контрольної комісії генералом
Форстером (Forster). Але перші бойові вильоти були здійснені задовго до оголошення війни
Німеччини. 9 вересня чотири МС.202 прикривали італійський флот, який ішов на
Мальту. 12 вересня десять МС.205 «Вельтро» з 4-го стормо (буквально – «зграя»;
приблизний аналог полку) вилетіли на розвідку до району Бріндізі та Барії. Такі
вильоти повторилися 14, 15 та 19 вересня.
На Сардинії «Маккі» 155-ї групи з
аеродромів Міліс та Касса Цеппера упродовж вересня та початку жовтня також
здійснювали розвідувальні вильоти проти німецьких військ, що знаходяться на
острові. Надалі аж до грудня 1943 р. італійські мисливці, що базувались на
Сардинії (155-та группа на МС.202/205 і 160-та на Re.2001), літали на прикриття союзницьких морських конвоїв.
Дуже складною була ситуація на
Іонічних островах. Капітуляція Італії стала несподіванкою як німецьких, так
італійських частин, дислокованих у цьому регіоні. На Кефалонії командування
обох сторін розпочали переговори, що завершилися 15 вересня повним провалом. На
острові почалися бої. Спочатку італійцям вдалося утримати ключові позиції, але
незабаром частини вермахту почали їх тіснити. Лише 21 вересня італійцям вдалося
отримати авіаційну підтримку. Три Re.2002 «Арієте» 208-ї АЕ, з підвісними паливними баками завдали бомбового
удару по німецьких позиціях, стартувавши з Мандурії в Південній Італії. Але
ситуацію це не врятувало – вже наступного дня під тиском переважаючих сил
противника італійський гарнізон змушений був капітулювати.
На Корфу після капітуляції
італійські частини не погодилися виконати вимоги німецької влади скласти зброю
та атакували німців. Отримавши підтримку люфтваффе, німецький гарнізон швидко
переламав перебіг подій, і становище італійців стало критичним. Командування
італійської армії намагалося переконати союзників у необхідності утримання
Іонічних островів, але дозвіл на застосування авіації було отримано лише 17
вересня. Наступного дня вісімка МС.205 з 4-го стормо вилетіла на «вільне
полювання» над Корфу, а Re.2002 5-го стормо бомбили німецькі транспортні судна
та кораблі ескорту, що прямували на острів. 19 вересня трійка «Арієте» 238-ї
АЕ, кожен з яких ніс по дві 100-кг бомби, знову вилетіли із завданням
бомбардувати німецькі судна в затоці Парамітія. Один літак був збитий, а тенієнте
(лейтенант) Феліс Фокс (Felice Fox), який пілотував його, став першим
італійським пілотом, який загинув у бою проти німців. Упродовж того дня літаки
5-го стормо ще кілька разів вилітали для ударів по цілях у затоці Парамітія,
потопивши чотири десантні судна. Але 23 вересня німці змогли висадити на Корфу
великі сили та італійські війська капітулювали. Німеччина змогла взяти під свій
контроль Іонічні острови завдяки пануванню люфтваффе у повітрі. Нечисленна
італійська авіація, до того ж, буквально пов'язана по руках та ногах
Союзницькою контрольною комісією, не змогла вчинити ефективний спротив.
Реорганізація італійських ПС
завершилася 15 жовтня 1943 р. Були утворені три угруповання – винищувальне,
бомбардувально-транспортне і гідролітаків. Вони налічували 281 літак, з них 165
справних. Мисливське угруповання (Raggruppamento Caccia) включало два стормо,
одну окрему групу та одну окрему ескадрилью:
- 4-й винищувальний стормо з 9-ю
групою (96-та та 97-ма АЕ) у Бріндізі та 10-ю (84-та, 90-та та 91-ша АЕ) у
Бріндізі. Усі ескадрильї цього стормо мали мішаний склад, експлуатуючи літаки
МС.202 та МС.205;
- 5-й стормо пікіруючих
бомбардувальників (колишній штурмовий). До його складу входили дислоковані в
Мандурії 101-ша і 102-га групи (відповідно, 208-ма і 238-ма, а також 209-та і
239-та АЕ) з літаками Re.2002, а також озброєна МС.200 8-ма група (92-га, 93-тя,
94-та АЕ) у Леверано;
- 21-ша окрема група (356-та,
361-ша та 386-та АЕ) у Бріндізі, озброєна МС.200;
- 371-ша окрема ескадрилья в
Леверано, яка літала на МС.200 та CR.42.
Крім того, в Монсеррато на
Сардинії дислокувалася озброєна літаками МС.202 і МС.205 155-та окрема група
(351-ша, 360-та і 378-ма АЕ), яка не увійшла до складу мисливського угруповання.
У жовтні 1943 р. головним театром
бойових дій для Італійських союзницьких ПС стали Балкани. Дислоковані в
Чорногорії італійські дивізії «Таурінензе» та «Венеція» після 8 вересня 1943 р.
перейшли на бік югославських партизанів Йосипа Броз Тіто. Спочатку вони билися,
не маючи жодного зв'язку з італійським Верховним командуванням у Барі. Лише 8
жовтня зв'язок вдалося встановити, а з 12 жовтня літаки Італійських союзницьких
ПС розпочали бойові вильоти на підтримку військ у Чорногорії. 16 жовтня десять «Арієте»
у супроводі шести МС.202 та шести МС.205 завдали удару по аеродрому Скутарі,
знищивши 25 німецьких літаків. У той же день мисливець CR.42 здійснив переліт
на контрольований італійцями аеродром у Берані з метою перевірки можливості
використання цього об'єкта для постачання військ та партизанів у Чорногорії.
Але 20 жовтня частини вермахту вибили італійців із Берани.
20-24 жовтня 1943 р. літаки 5-го
стормо неодноразово вилітали для бомбоштурмових ударів по німецьких військах.
При цьому було втрачено одного Re.2002, а до кінця місяця противник збив ще дві
такі машини (одну зенітним вогнем, а іншу – у повітряному бою). Крім того, мисливці-бомбардувальники
діяли і проти ворожого судноплавства біля берегів Греції – на такі завдання
літаки 5-го стормо під прикриттям мисливців 4-го стормо та 21-ї групи, вилітали
12, 14, 16, 17 та 18 листопада. Завершальною ж операцією в 1943 р. став удар по
аеродромах Подгоріца і Скутарі, завданий двома дюжинами «Маккі» 31 грудня.
У 1944 р. більшість бойових
вильотів Італійських союзницьких ПС знову відбувалося над Балканами. Головним
завданням для винищувачів став супровід транспортних літаків, які доставляли
вантажі партизанам і вивозили поранених. У бойові дії включився 51-й мисливський
стормо, який відновив боєздатність. 101-ша група в січні 1944 р. була
реорганізована в мисливську, здавши вцілілі Re.2002 102-й групі, а замість них
отримавши літаки Re.2001.
13 березня вісім «Арієте» у
супроводі семи «Вельтро» завдали удару по двох німецьких кораблях поблизу
Дубровника, потопивши одного з них. Того ж дня дев'ять Re.2002 під прикриттям такої
кількості мисливців атакували залізничну станцію Метковіц. 17 та 19 березня
1944 р. 102-га група двічі бомбила нафтопереробний завод та склади з паливом у
Дубровнику. В обох випадках у нальотах брали участь дев'ять Re.2002, і в обох
по одному «Аріете» було втрачено. Причиною були аварії двигунів, які
переслідували ці зношені машини. Останні справні Re.2002 з 209-ї АЕ завершили
свою бойову діяльність 2 червня нальотом на міст у Скрадині в Албанії. 19
червня 102-га група отримала МС.202. Ті ж «Арієте», що залишилися, передали в мисливську
авіашколу в Леверано. В середині червня 1944 р. Італійські союзницькі ПС мали три
мисливські стормо:
- 4-й у складі 9-ї (96-та та 97-ма
АЕ), 10-ї (84-та та 90-та АЕ) та 12-ї (73-тя і 91-ша АЕ) груп. Стормо у повному
складі базувався в Нуово і літав на МС.202 і МС.205;
- 5-й у складі 8-ї групи в
Леверано (92-га та 93-тя АЕ, літаки МС.200 та CR.42), 101-ї у Лечче (208-ма та
238-ма АЕ, Re.2001 і МС.202) і 102-ї в Нуово (209-та і 239-та АЕ, Re.2002 і
МС.202);
- 51-й, який складався з 20-ї
групи (356-та та 360-та АЕ, МС.205) в Нуово та двох груп, дислокованих у Лечче
– 21-ї (356-та та 386-та АЕ) і 155-ї (361-ша і 378-ма АЕ), які літали на МС.202
та МС.205.
Влітку 1944 р. мисливські частини
Італійських союзницьких ПС почали отримувати допомогу від Великої Британії та
США – літаки «Спітфайр» Mk.V (53 машини)
та Р-39Q та N «Аерокобра» (149). Першою «Аерокобри» отримала 12-та група. 20
червня вона передислокувалась на аеродром Кампо Везувіо для освоєння нових
літаків. У липні до неї приєдналися інші групи 4-го стормо – 9-та та 10-та.
Насправді літаки виявилися зовсім не новими – американці передавали мисливці, які
знімалися з озброєння. Далекий від ідеального технічний стан машин призвів до
11 аварій і катастроф за три місяці перенавчання. Загинуло три пілоти, ще два
отримали поранення.
До бойової роботи італійські Р-39
пприступили 18 вересня 1944 р. У жовтні 4-й стормо передислокували в Лечче. У
другій половині місяця його «Аерокобри» спільно з «Маккі» 51-го стормо
штурмували ворожі моторизовані колони в долинах Епіра. У цих вильотах від
зенітного вогню було втрачено три МС.202 та один МС.205.
«Спітфайрами» озброїли 20-ту
групу 51-го стормо. Машини теж були «не першої свіжості» - з 53-х переданих
британцями літаків у льотний стан вдалося привести лише 33. 20 жовтня група
прибула до Лечче і розпочала бойові вильоти. На той час недовіра союзників до
італійців розвіялася, і Італійські союзницькі ПС отримали право самостійно
планувати бойову діяльність. Основним завданням стали удари по комунікаціях
німецьких військ, що відступали на території Албанії та Югославії. Втрати були
дуже високі. Так, 4 листопада над Скутарі 4-й стормо втратив одразу 10 «Аерокобр»,
а 51-й – пару МС.205 та одного «Спітфайра».
У січні 1945 р. більшість мисливських
частин італійських ПС передислокувалося на аеродром Канне поблизу Кампобассо.
Але нельотна погода, що стояла над Балканами, велику частину місяця скувала дії
авіації. 20-та група відновила бові дії 1 лютого, а 12-та – лише 12 лютого. На
той час на завдання літали лише «Спітфайри» та «Аерокобри» – більшість «маккі»
через зношеність перебувала в нельотному стані. Літаки діяли переважно як
штурмовики, завдаючи ударів по колонах військ, мостах та інших об'єктів.
Останній бойовий виліт Італійських союзницьких ПС у Другій світовій війні був
виконано 5 травня, коли пара «Спітфайрів» літала на розвідку району Загреба. На
той час група мала лише вісім боєготових літаків і два несправні. Кращою була
ситуація в 4-му стормо – в ньому налічувалось 89 «Аерокобр», з них 60 справних.
Ці машини були зосереджені в 10-й та 12-й групах, 9-та була кадрована.
Нагадаю, що десь зо два місяці тому я вже розповідав про італійських мисливців, які воювали на боці нацистів.
Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете
докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9
Приватбанк: 4731 2196 4166 1818
Коментарі
Дописати коментар