Словаки під Липовцем: липень 1941-го

Словацька піхота в атаці. Один із серії постановочних знімків, зроблених за кілька днів після боїв за Липовець

 

Словацька Рухома бригада, що формувалася буквально на марші (про процес формування, склад і озброєння бригади я писав тут), до третьої декади липня 1941 року, нарешті, «наростила м'язи», що дозволяло сподіватись на успішне її застосування на фронті. Така нагода трапилася біля подільського містечка Липовець. Та підсумки бою 22-23 липня 1941 були розчаровуючими.

 

21 липня 1941 року словацька Рухома бригада отримала наказ від командира німецького 49-го гірського корпусу вирушити в район Липовець-Іллінці (приблизно за 40-50 км на південний схід від Вінниці) щоб перегородити частинам червоної армії шляхи відходу на південь та південний схід.

Штаб Рухомої бригади. Другий ліворуч сидить полковник Пілфоусек. Полковник Дубравець, представник президента Словацької республіки при бригаді (сидить другий праворуч) розмовляє з командиром 11-го артполку майором Калло (сидить перший праворуч)

 

Підготовка

 

Командир Рухомої бригади полковник Пілфоусек зустрівся з командуванням німецької 97-ї легкопіхотної дивізії, що діяла на південь від Рухомої бригади. Йому повідомили, що розвідбат цієї дивізії просунувся до села Щаслива (за 12 км на захід від Липівця), не зустрічаючи опору супротивника. Пілфоусек вирішив висунути свою бригаду до цього населеного пункту, заночувати там, а вранці продовжити наступ.

Колона піхоти Рухомої бригади на шляху до Липовця

 

Липовець обороняла 44-та гірська стрілецька Київська Червонопрапорна дивізія під командуванням генерал-майора Семена Ткаченка, яка входила до складу 13-го стрілецького корпусу. Її 319-й гірсько-стрілковий полк (ГСП) з ранку 21 липня зайняв оборону на лінії Зозів-Липовець, 25-й ГСП розташовувався у другому ешелоні біля с. Скитка фронтом на захід, а 305-й ГСП знаходився в резерві в с. Росоша. Командний пункт дивізії розміщувався на південно-східній околиці Липовця. Сусідом ліворуч був 14-й ГСП 72-ї ГСД, праворуч – частини 141-ї стрілецької дивізії.

 

Близько 19 години 21 липня передові пости 44-ї ГСД помітили рух кількох танків та групи велосипедистів від с. Щаслива у напрямку Липівця. Це був передовий загін Рухомої бригади. Артилерія дивізії відкрила вогонь, відігнавши супротивника.

"Лисячі нори" - окопи на позиціях 319-го ГСП

 

Пізно вночі у с. Щаслива увійшли основні сили Рухомої бригади. Відпочинок був коротким – лише кілька годин. О 4:30 22 липня до Липовця під покровом туману рушив передовий загін розвідників – три бронеавтомобілі та взвод велосипедистів. Противника він зустрів лише за 3 км від Липовця – до роти піхоти, що добре окопалася (за словами словаків, що сиділа в «лисячих норах»). Під щільним кулеметним вогнем словаки почали відходити, і полковник Пілфоусек висунув уперед весь розвідувальний дивізіон. Інші частини бригади висунулися на східну околицю с. Щаслива зайнявши вихідну позицію для атаки.

Батарея 100-мм гаубиць vz. 30 в бою під Липовцем

 

До 6 години ранку бій вів уже весь розвідувальний дивізіон, посилений двома взводами танків, ротою піхоти та батареєю 100-мм гаубиць. Словакам довелося туго: туман розвіявся, і їхня колона була видна, як на долоні. Цим скористалися артилеристи 44-ї ГСД, які відкрили вогонь по супротивнику. Сонце, що сходило, сліпило словаків, не даючи виявити добре замасковані позиції передової охорони 319-го ГСП біля мосту через р. Кам'янка. Розвідувальний дивізіон із приданими підрозділами атакував невелику висоту, що панувала над західними підходами до Липовця. Тим часом два взводи LT-35 із головних сил бригади розпочали просування вздовж русла річки до д. Кам'янка. Цей маневр сприяв прориву радянських позицій. Танки взводів, приданих розвідувальному дивізіону, своєю чергою, прасували окопи передової охорони, до 10-ї години ранку ліквідувавши її опір. Не слід забувати, що всі ці події відбувалися під безперервним артилерійсько-мінометним вогнем противника, що провадився з району с. Кам'янка і з висоти на схід від Феліксівки (нині Берестівка).

Схема бою за Липовець 22 липня 1941 р.

 

Штурм

 

О 10:15 полковник Пілфоусек наказав почати загальний наступ. До 11 години підрозділу Рухомої бригади зайняли вказані ним вихідні позиції, але сигнал до атаки не надходив. Оскільки противник виявився набагато сильнішим, ніж передбачалося, полковник Пілфоусек вів переговори зі своїми сусідами – німецькими 24-ю піхотною та 97-ою легкопіхотною дивізіями – намагаючись заручитися їхньою підтримкою. Але ці з'єднання самі були зв'язані боєм і словакам довелося покладатися виключно на свої сили.

 

Зрештою, о 12:30 гармати 11-го артполку відкрили вогонь, розпочавши артилерійську підготовку. Артилерія 44-ї ГСД почала обстріл словацьких батарей, але через 20 хвилин, коли в атаку рушила ворожа піхота, перенесла вогонь на неї, змушуючи словаків час від часу залягати. Першочерговою ціллю атаки була гряда пагорбів, що тягнеться перед Липовцем. Але щойно піхота Рухомої бригади наблизилася до пагорбів, бійці 319-го ГСП із криками «Ура» кинулися в багнетну атаку. На виручку піхоті прийшли танки та артилерія. Завдяки ним радянська контратака була відбита. Зав'язався запеклий бій.

Танк LT-35, знищений мінометною міною

 

Зрештою, словакам вдалося опанувати висоти по обидва боки дороги, що веде до Липовця, і близько 15 години передові частини бригади досягли північної та західної околиць містечка. Почалися вуличні бої. Приблизно в той же час танки Рухомої бригади увійшли до села Кам'янка (на південь від Липовця). На той час словаки втратили два танки: LT-40 (V-3037) був підбитий вогнем протитанкової зброї, а LT-35 (13846) знищений не зовсім звичайним способом – у відкритий люк його командирської башточки влучила мінометна міна, яка вбила командира і вивела машину з ладу. Ще два LT-35 з-поміж атакуючих с. Кам'янка загрузли в болотистому ґрунті і були кинуті екіпажами (один з них вночі був знищений червоноармійцями).

 

Результат обстрілу радянською артилерією: знищені автомобілі «Прага» RV та протитанкові гармати vz. 37

До 16 години у словацьких танків майже вичерпались боєприпаси, і командування почало їх відведення в район за 1 км на південь від Феліксівки для поповнення боєкомплекту. У Липовці для підтримки піхоти залишився єдиний LT-35 і три бронеавтомобілі OA vz. 30 (напівзвод надпоручника Людовіта Демчака).

 

Здавалося, все складалося благополучно. Ґрунтуючись на оптимістичних доповідях своїх підлеглих про заняття Липовця, полковник Пілфоусек о 17:00 наказав висунутись усій бригаді до цього містечка і вести наступ на Іллінці. Колона словаків розтяглася на шосе Щаслива-Липовець. Але о 17:45 два батальйони 25-го ГСП за потужної артилерійської підтримки атакували Рухому бригаду з правого флангу, з району села Кам'янка. Слідом перейшов у контратаку 319-й ГСП із північно-західної околиці Липовця. Колона була розсічена на дві частини – її голова, так само як і передові підрозділи, що билися в Липовці (останні налічували приблизно 250 бійців з одним танком і трьома броньовиками), були відрізані від головних сил, а ті в паніці почали відступати. Радянський контрнаступ вдалося зупинити лише за 2 км від с. Щаслива. Значну роль у цьому відіграла словацька артилерія – навіть далекобійні 105-мм гармати вели вогонь прямим наведенням.

105-мм гармати vz. 35 3-го дивізіону 11-го артполку ведуть вогонь прямим наведенням

 

На виручку розвідникам та піхотинцям, які вели бій у Липовці, кинули шість танків – п'ять LT-35 з 2-ї роти та один LT-38 з 1-ї під загальним командуванням поручика Домініка Міартуша. Їм удалося прорватися до оточених, приєднавшись до єдиного LT-35 з 3-ї роти, що залишався в містечку. Велику роль відіграла також гірська батарея (чотири 75-мм гармати vz. 15). Її гармати надавали безпосередню підтримку піхоті в Липовці, причому дві з них вдалося евакуювати буквально з-під носа радянської піхоти. Сама ж батарея в бою зазнала мінімальних втрат – лише троє поранених (у тому числі командир батареї поручик Антон Варінскі).

 

Підкріплення, надіслані до Липовця, переламати хід бою не могли – головним завданням стало прикриття відходу словаків. Тим часом авангард зазнав втрат. Один із бронеавтомобілів спалахнув, другий був пошкоджений, а третій – захоплений червоноармійцями. Щоправда, насолодитися трофеєм вони не встигли – наступного дня броньовик із вже нанесеними червоними зірками був відбитий словаками. Дісталося і танкам: один LT-35 був підбитий вогнем сорокап'яток і кинутий екіпажем, а LT-38 (V-3005) після прямого влучення снаряда вибухнув і був повністю знищений. Екіпаж останнього встиг залишити машину перед вибухом і пішки повернутися до с. Щаслива.

Все, що залишилося від LT-38, знищеного внутрішнім вибухом

 

До 23 години передовий загін Рухомої бригади з боєм залишив Липовець. Останнім відходив загін надпоручника Леопольда Дурана – командира протитанкової роти, відрізаного у Липовці з одним своїм взводом. Дуран зумів зібрати під своїм командуванням піхотинців, саперів та розвідників з інших дезорганізованих підрозділів, і тим самим урятувати їх від загибелі чи полону.

 

Підсумок першого дня боїв за Липовець виявився для словаків справжнім шоком. Загинули 68 осіб (62 у бою, 6 незабаром померли від поранень), 50 бійців (у тому числі два офіцери) потрапили в полон. Щоправда, для більшості із них полон виявився короткочасним. 3-й саперний взвод Франтішка Данана, який потрапив у полон у повному складі, конвоювався чотирма бійцями в Іллінці. Проте десятник Євчак не був обшуканий і зміг приховати дві ручні гранати. Одну з них він дав іншому бійцю, і, вибравши момент, вони кинули гранати в конвоїрів. Двоє передніх червоноармійців були вбиті на місці, а із задніх – один тяжко поранений, інший швидко роззброєний. Заволодівши парою гвинтівок СВТ, сапери до ранку зуміли прорватися до своїх, щоправда, з 27 бійців троє загинули, а ще троє відстали і згодом повторно потрапили до полону. Цей епізод став найуспішнішою втечею словаків із радянського полону за всю війну, але він був не єдиним у тому бою. Другу групу полонених (10 осіб) перед північчю вантажівкою відправили на схід. Крім водія, полонених супроводжував єдиний конвоїр, що стояв на підніжці кабіни. Ніч, світломаскування, погана дорога – і закономірний результат: автомобіль влетів у кювет і перекинувся… Полонені кинулися врозтіч. У результаті, з 50 людей, які потрапили в полон 22 липня, 27 зуміли успішно втекти, четверо було вбито під час спроби втечі, а 19 залишилися в полоні.

 

Спроба номер два

 

Дезорганізованій Рухомій бригаді вдалося стабілізувати становище лише завдяки підтримці двох рот велосипедистів, виділених 97-ю легкопіхотною дивізією. Спроби взяти Липовець продовжились наступного дня. О 9:40 словацька та німецька артилерія розпочала обстріл північної околиці Липовця, с. Кам'янка та позицій 319-го ГСП. А близько 11 години в атаку рушила словацька та німецька (з 295-ї ПД) піхота за підтримки танків та артилерії. Німецька 24-та піхотна дивізія – сусід ліворуч Рухомої бригади – скинула з позицій частини 141-ї СД, оголивши правий фланг 44-ї ГСД. Сюди довелося кинути у контратаку підрозділи 25-го ГСП – «пожежної команди» 44-ї дивізії. Загрозу з правого флангу вдалося нейтралізувати, але на півдні становище залишалося загрозливим. Під натиском супротивника 305-й ГСП змушений був відійти на північну околицю Липовця.

Схема бою за Липовець 23 липня 1941 р.

 

Атаки на позиції 44-ї ГСД тривали у другій половині дня 23 липня. За радянськими повідомленнями, на позиції 319-го ГСП наступало до полку словацької та німецької піхоти за підтримки танків. На правому фланзі 24-та ПД продовжувала витісняти підрозділи 141-ї СД, зайнявши Богданівку. Потім, розвернувши фронт зі сходу на південь, частини 24-ї ПД повели наступ на станцію Липовець, охоплюючи правий фланг 44-ї ГСД.

 

319-й ГСП деякий час продовжував наполегливо оборонятися, але до вечора 23 липня він втратив до 60% особового складу і змушений був розпочати відхід, залишаючи Липовець. Командир 44-ї ГСД знову кинув у бій свій резерв – 25-й ГСП, підтриманий двома бронеавтомобілями та батареєю протитанкових гармат. Почалося перекидання до Липовця корпусного резерву – 386-го ГСП з 58-ї ГСД. Але це не могло врятувати становище – Липовець довелося залишити.

Радянські солдати, взяті в полон під Липовцем

 

Загальні втрати Рухомої бригади за два дні боїв склали 75 осіб загиблими (в т.ч. 7 офіцерів), 167 людей пораненими (9 офіцерів) та 19 полоненими (1 офіцер). Бригада втратила 6 танків (4 LT-35, по одному LT-38 та LT-40), один бронеавтомобіль OA vz. 30, 25 автомобілів, 11 протитанкових гармат vz. 37, два станкові кулемети. Крім того, було пошкоджено 7 танків (5 LT-35, один LT-38 і один LT-40) і два бронеавтомобілі.

 

Втрати склали близько 5% особового складу бригади та були оцінені словацьким командуванням як неприйнятно високі. Головною їх причиною стала недооцінка противника – полковник Пілфоусек практично не мав інформації про протилежні йому сили і не вжив належних заходів для її уточнення. Бригада вела бій практично наосліп. Далася взнаки також брак піхоти, нездатної ефективно підтримати танки у вуличних боях. А ось артилерія Рухомої бригади зарекомендувала себе з найкращого боку – що підтвердили і полонені червоноармійці.

Цвинтар словацьких військовослужбовців, які загинули в боях за Липовець

 

Після бою під Липовцем залишки Рухомої бригади були підпорядковані німецькій 295-й піхотній дивізії. Бронетехніки словаки не мали – усі вцілілі танки та броньовики були відправлені в ремонт. Німецькі товариші по зброї швидко виявили, що після Липовця словацька піхота «дуже чутлива» до артилерійського та мінометного обстрілу. Полковник Туранець у своєму щоденнику зазначав: «Рядовий склад здебільшого збабів; щойно росіяни відкривали вогонь, рядові кидаються навтік. Офіцери в атаці знаходяться позаду, а при відході – у перших рядах».

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 4731 2196 4166 1818