Мадяри в Галичині

 

Колона легких танків "Толді"

Участь Угорщини в агресії проти Югославії навесні 1941року остаточно визначила позицію країни як союзниці нацистської Німеччини. Незважаючи на це, ідею агресії проти совдєпії угорське військово-політичне керівництво зустріло без особливого ентузіазму. Угорщина, на відміну від Румунії та Словаччини, вступила у війну з СРСР не 22 червня 1941 року, а на кілька днів пізніше.

 

Своєрідним тригером, який мав підштовхнути угорське керівництво, став візит начальника німецького генштабу генерала Франца Гальдера. 19 червня 1941 року його літак, який повертався з Бухареста, здійснив посадку на будапештському аеродромі Матьяшфельд. Тут відбулися переговори з угорськими штабістами, яким Гальдер виклав позицію німецького керівництва: у майбутній війні з СРСР угорська ділянка кордону є дуже вразливою, і у разі нейтралітету Угорщини не виключається можливість використання її території червоною армією для удару у фланг вермахту. Треба сказати, що Угорщина докладала зусиль до зміцнення кордону з СРСР. Після окупації у 1939 році Карпатської України на її території було створено 8-й округ (у воєнний час – корпус, який мобілізував три піхотні бригади), а також сформовано 1-шу гірську та 8-му прикордонну бригади, також підпорядковані 8-му округу. Два останні з'єднання були мобілізовані ще 6 червня. Крім того, навесні 1941 року розгорнулося будівництво укріплень та мережі доріг у Карпатах.

 

Переконати угорське керівництво Гальдеру не вдалося – угорці спочатку обмежилися суто оборонними заходами, підсунувши ближче до кордону 1-шу гірську та 8-му прикордонну бригади, підрозділи яких зайняли польові укріплення.

 

Хоча Угорщина 23 червня розірвала дипломатичні відносини з СРСР, для вступу країни у війну був потрібний серйозніший імпульс. Таким імпульсом стали два авіаційні інциденти, що мали місце 26 червня. В ході одного з них три невідомі бомбардувальники відбомбилися по місту Кошице, вбивши 32 і поранивши 280 мирних жителів. Угорська влада заявила про те, що це були радянські машини, сучасні ж дослідники не відкидають можливості провокації з боку Румунії. У другому випадку мисливці, ідентифіковані як І-16, обстріляли потяг, вбивши трьох та поранивши шістьох пасажирів. Цього було цілком достатньо, щоб наступного дня Угорщина оголосила війну СРСР.

 

Виділені сили

 

Для участі у війні проти СРСР угорці сформували Карпатську армійську групу, яку очолив генерал-полковник Ференц Сомбатхеї. Він командував 8-м корпусом, але зі складу цього з'єднання до Карпатської групи увійшли лише найбільш боєздатні 1-ша гірська та 8-ма прикордонна бригади. Крім того, до складу групи включили виділений зі стратегічного резерву 1-й рухомий корпус. Організація цих з'єднань варта окремої уваги.

Генерал-полковник Ференц Сомбатхеї

 

1-ша гірська бригада мала у своєму складі чотири гірськопіхотні батальйони, артдивізіон, кавалерійський ескадрон, саперну і протитанкову роти, а також роти зв'язку, ППО, взвод бронеавтомобілів і мотоциклетний взвод. 8-ма прикордонна бригада на додаток до своїх п'яти піхотних батальйонів отримала як посилення 2-й та 8-й велосипедні батальйони, а також дві батареї 24-го артполку.

 

Генерал-полковник Бела Міклош (фото 1944 р.)

Основу Карпатської групи становив 1-й рухомий корпус (командир – генерал-майор Бела Міклош), що включав 1-шу та 2-гу моторизовані, а також 1-шу кавалерійську бригади. Кожна моторизована бригада складалася з трибатальйонного моторизованого полку, батальйонів велосипедного, танкового, моторизованого розвідувального, моторизованого артдивізіону, а також рот – саперної, зв'язку та ППО. Кавбригада складалася з двох двобатальйонних кавполків (3-го та 4-го гусарських), двох батальйонів велосипедистів, моторизованого розвідбату, двох артдивізіонів (моторизованого та на кінній тязі), а також рот – саперної, зв'язку та ППО. У корпусі було зосереджено майже всю бронетехніку угорської армії – 81 танк 38М «Толді», 48 бронеавтомобілів 39М «Шаба», 60 танкеток. Бронеавтомобілі та танкетки були зосереджені у розвідувальних батальйонах, крім того, по взводу танкеток було в батальйонах велосипедистів. При мобілізації корпус отримав додатково три артдивізіони, 6-й та 7-й велосипедні батальйони, 152-й саперний батальйон та 150-й батальйон зв'язку.

Кілька танків «Толді» було в розвідбаті 1-ї кавалерійської бригади. На цій бойовій машині нанесено зображення турула (тотемного птаха мадьяр) – емблеми 1-ї кавбригади

 

Наказ про мобілізацію 1-го рухомого корпусу був відданий 26 червня. До 29 червня частини мали зосередитися у визначених районах, але прибуття приписного складу та техніки відбувалося вкрай повільно, і корпус вирушив на фронт, укомплектований лише на 75-80%. Ще однією проблемою була різнотипність транспортних засобів, значна частина яких була мобілізована з цивільного сектора – лише мотоциклів налічувалося 15 типів.

 

Завдання

 

Карпатська група увійшла до складу групи армій «Південь», її війська мали наступати з лінії державного кордону в проміжку між німецькою 17-ю армією (в оперативному відношенні вони підкорялися саме їй) та румунською 3-ю армією; протистояла угорцям радянська 12-та армія. Найближчим завданням Карпатської групи було заняття гірських перевалів, подальшим – оволодіння комунікаційними вузлами Коломия, Станіслав (нині – Івано-Франківськ), Делятин, Заліщики та вихід на рубіж річки Дністер. Спочатку фронт наступу нечисленних угорських військ був дуже широким (до 150 км), а просування сковувалося гірським рельєфом. Однак ключовим фактором успіху була не місцевість і навіть не опір радянських військ, а результат битви, що відбувалася північніше, на Волині.

Бронеавтомобіль "Чаба" долає гірську річку

 

Перші бої

 

27 червня угорські та радянські війська вислали розвідувальні патрулі до районів Татарського та Верецького перевалів, «промацуючи» один одного. Наступного дня, не чекаючи завершення мобілізації 1-го рухомого корпусу, угорці почали наступ силами 1-ї гірської та 8-ї прикордонної бригад. Остання наступала на лівому фланзі у напрямку Турка-Сколе-Долина-Бескид. Перед її фронтом знаходились лише слабкі заслони радянських військ загальною чисельністю до полку піхоти – 12-ї армії довелося розпочати відступ, оскільки 5-та і 6-та армії, що знаходилися північніше, були розбиті, і виникла загроза охоплення з флангу.

Патруль одного з гусарських полків в Галичині

 

На правому фланзі за 1-ою гірської бригадою 1 липня почала наступ 2-га моторизована бригада. Обидва з'єднання просувалися через Татарський перевал у напрямку Коломиї. Дві інші бригади 1-го рухомого корпусу поки що залишалися в резерві – командування Карпатської групи планувало задіяти їх на пізнішому етапі боїв, завершивши доукомплектування до штатів воєнного часу. Просування військ затримувалося не стільки опором червоної армії, скільки поганим станом дорожньої мережі та зруйнованими мостами (сапери радянської 12-ї армії підірвали 21 міст). За перші дні боїв авангардна 1-ша гірська бригада змогла просунутися лише на півтора десятки кілометрів. У такій ситуації генерал Сомбатхеї наказав гірській піхоті посунутись з головної осі наступу, пропустивши вперед моторизовані частини. 3 липня 2-га моторизована бригада зайняла Делятин, наступного дня – Городенку та Коломию, де було взято 150 полонених.

Головним противником угорських військ у Карпатах були паскудні дороги

 

У взятті Делятина взяв участь і 4-й гусарський полк 1-ї кавбригади. Ішли зливи, дороги розмокли, гірські струмки вийшли з берегів. У таких умовах класична кіннота виявилася по-справжньому «всюдихідною» – кавалеристи обганяли велосипедні та моторизовані частини, вириваючись уперед. Мобілізовані з «цивілю» вантажівки масово виходили з ладу, утворюючи пробки на вузьких гірських дорогах – командуванню навіть довелося вдатися до доставки боєприпасів та підкріплень повітрям. 6 липня три літаки SM.75 з десятком парашутистів та кількома вантажними контейнерами вилетіли до позицій 1-ї гірської бригади. Коли в небі з'явилися перші парашути, гірські стрільці відкрили вогонь, думаючи, що на них спускається радянський десант. Вогнева підготовка в 1-й гірській бригаді кульгала – всі парашутисти та вантажні контейнери успішно приземлилися. Можна лише припустити, якими словами обклали десантники своїх товаришів зі зброї...

 

Шлях через Галичину

 

Тим часом на лівому фланзі Карпатської групи справи йшли успішніше. 30 червня прикордонники зайняли Турку (над річкою Стрий), встановивши контакт із частинами німецької 17-ї армії. Підрозділи червоної армії відступали, і велосипедні батальйони, що рухалися в авангарді, прискорили марш. 5 липня 8-й велосипедний батальйон увійшов до Станіслава, а наступного дня 2-й батальйон з ходу форсував Дністер – головну водну перешкоду на території Галичини. 7 липня на зайнятий плацдарм переправився і 8-й батальйон. Того ж дня південніше, в районі Заліщиків, річку форсувала 2-га моторизована бригада – їй перепідпорядкували обидва велосипедні батальйони, вивівши їх з підпорядкування 8-ї прикордонної бригади.

 

Гонведи в Галичині. До Коломиї - 4 км

"Гумові гусари" - бійці одного з велосипедних батальйонів на марші
 

30 червня завершила мобілізацію будапештська 1-ша моторизована бригада. Рухаючись через Татарський перевал розбитими дорогами, вона 5 липня наздогнала інші частини 1-го рухомого корпусу в районі Коломиї та Снятина. Її першим бойовим завданням стало прикриття південного флангу 2-ї моторизованої бригади, яка вела бої поблизу Городенки та Заліщиків. Але тоді понюхати пороху будапештцям так і не довелося – радянський ар'єргард перед їхнім фронтом відступив без бою. 8 липня 1-ша моторизована бригада похідним порядком вирушила до Заліщиків і переправилася на лівий берег Дністра, того ж дня зайнявши населений пункт Тлусте. 9 липня частини 1-го рухомого корпусу переправилися через річку Збруч, вийшовши за межі Галичини.

Тривісна вантажівка 38М «Ботонд» була єдиним спеціальним армійським автомобілем угорського виробництва

Одним із найслабших місць угорської армії виявилася логістика

З моменту перетину Карпатських перевалів частини угорської армії швидко пройшли через усю Галичину, але заслуги самих угорців у цьому немає – частини червоної армії, які їм протистояли, змушені були відступати під загрозою охоплення з півночі. Рідкісні бої спалахували, переважно, поблизу переправ, які прикривались радянськими заслонами. Втрати угорців були незначними, але цей марш наочно показав слабкі сторони угорської армії – нікудишню мобілізаційну готовність, громіздкість і неефективність логістики, недостатню рухливість. Німці швидко розчарувалися в таких союзниках, вважаючи угорську армію придатною лише для окупаційної служби. У зв'язку з цим уже 9 липня Карпатська група була розформована, а її піхотні бригади розквартовані на території Галичини, де зайнялися охороною комунікацій та «полюванням» на невеликі групи червоноармійців, які опинилися за лінією фронту. Підрозділи 1-ї гірської бригади контролювали територію між Станіславом та Бучачем, а 8-ї прикордонної – район Коломиї та Городенки. Що ж до 1-го рухомого корпусу, то німецьке командування вирішило використовувати його як фронтове з'єднання. Залишаючись у підпорядкуванні 17-ї армії вермахту, він взяв активну участь у боях на Поділлі – але це тема для окремої розповіді.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 4731 2196 4166 1818