Словаки в Галичині: 1941 рік
Вступ Словаччини у війну проти совдєпії був вчинком, який
не піддається раціональному поясненню. На відміну від Румунії та Фінляндії,
Словаччина не мала територіальних претензій до СРСР. Мотивами участі у війні
виступала «вірність союзницькому обов'язку» та ідеологія боротьби проти
безбожного комунізму.
Психологічна підготовка населення Словаччини до війни
розпочалася навесні 1941 року – із нападом Німеччини на Югославію та Грецію. На
всій території країни було запроваджено режим світломаскування, зенітні частини
приведені у бойову готовність, почалося поспішне будівництво бомбосховищ. Ці
заходи пояснювалися можливістю бомбардування Словаччини югославської чи
британської авіації. У травні 1941 року на територію країни було введено
німецький гірський корпус (дві дивізії), що розквартирувався в районі Прешова.
На початку червня це з'єднання передислокувалося далі на схід. Приводилася у
бойову готовність і словацька армія. 18 червня була призвана на службу частина
резервістів, а 22 червня оголосили мобілізацію, під яку потрапили резервісти
восьми вікових груп (2134 офіцери та 65704 рядових). Того ж дня збройні сили
Словаччини були приведені в повну бойову готовність, а міністр національної
оборони генерал Фердинанд Чатлош наказав сформувати Рухому групу (Rychla Skupina), яка призначалася для участі у війні проти СРСР. Очолив її полковник
Рудольф Пілфоусек.
Організація Рухомої групи
Управління Рухомої групи формувалося на базі штабу 2-ї піхотної дивізії (Прешов). До її складу
увійшли 2-й кавалерійський розвідувальний дивізіон (Михаловце), танковий
батальйон (Турчанський Св. Мартін), 1-й моторизований дивізіон 11-го артполку
(Жиліна), 2-й моторизований батальйон 6-го піхотного полку (Требішов), а також
підрозділи забезпечення, виділені зі складу 2-ї дивізії (штабний взвод, рота
зв'язку, інженерна рота, штабна автоколона). Усі зазначені підрозділи були
підняті по тривозі опівночі 22 червня, а вранці почали зосереджуватися в районі
Медзилаборці. В оперативному відношенні Рухому групу підпорядкували німецькій
17-й армії, а в її частині прибули офіцери зв'язку вермахту.
Зупинимося докладніше на організації бойових підрозділів,
що склали Рухому групу. 2-й кавалерійський розвідувальний дивізіон, всупереч
найменуванню, не мав у своєму складі кінноти – до нього входили велосипедна
рота, рота важкої зброї та взвод бронемашин. Дивізіон налічував 285 осіб (в
т.ч. 12 офіцерів), а його озброєння складали 177 карабінів, 96 пістолетів, 25
ручних та 4 станкових кулемета, 3 37-мм протитанкові гармати та 3
бронеавтомобілі ОА vz. 30. Транспортні засоби дивізіону були представлені 24
автомобілями (19 вантажних, 4 легкових, 1 санітарний), п'ятьма мотоциклами та
95 велосипедами.
2-й батальйон 6-го піхотного полку включав три піхотні та
кулеметну роти, взвод протитанкових гармат, батарею піхотних гармат та
інженерний взвод. У батальйоні служили 14 офіцерів та 630 унтер-офіцерів та
рядових. На озброєнні були 341 карабін, 162 пістолета, 38 ручних і 12 станкових
кулеметів, 4 37-мм протитанкові гармати, 4 75-мм гірські гармати vz. 15, а
транспортні засоби були представлені 33 вантажними та 2 легковими автомобілями,
2 мотоциклами та 8 велосипедами.
1-й дивізіон 11-го артполку складався з трьох батарей та
роти зв'язку. Головним його озброєнням були 9 100-мм гаубиць vz. 30. Стрілецька
зброя була представлена 147 карабінами, 32 пістолетами та 6 ручними кулеметами,
а транспортні засоби – 34 вантажними та 7 легковими автомобілями, 3 мотоциклами
та 6 велосипедами. Чисельність особового складу дивізіону – 250 осіб (з них 5
офіцерів).
Нарешті, танковий батальйон включав штабну, дві танкові
та дві протитанкові роти. На озброєнні було 47 танків (по 22 у танкових ротах і
три в штабній), що належали до трьох різних типів (30 LT-35, 10 LT-38 та 7
LT-40), 18 37-мм протитанкових гармат, 62 карабіна, 301 пістолет, 15 легких і
82 важкі кулемети (включаючи кулемети, встановлені на танках). Чисельність
особового складу – 20 офіцерів, 596 унтер-офіцерів та рядових, парк
транспортних засобів – 72 вантажних та 31 легковий автомобіль, 3 автоцистерни,
1 санітарна машина, 22 мотоцикли.
Загалом Рухома група налічувала 1910 осіб (в т.ч. 59
офіцерів), 47 танків, 3 бронеавтомобілі, 9 100-мм гаубиць vz. 30, 4 75-мм гірські
гармати vz. 15, 25 37-мм протитанкових гармат vz. 37, 85 ручних (легких) і 98 станкових
(важких) кулеметів, 813 карабінів, 601 пістолет, 183 вантажних, 49 легкових, 3
санітарні автомобілі, 3 автоцистерни, 33 мотоцикли та 112 велосипедів.
На «Лінії Молотова»
25 червня Рухома група перетнула радянський кордон. Не
зустрівши опору, словаки форсували р. Сян і просувалися у напрямку на Маляву та
Кросценько. Ці села, як і вся місцевість, де Рухома група вела перші бої, зараз
належать Польщі, але з вересня 1939 до березня 1945 років належала Радянському
Союзу, входячи до складу Дрогобицької області УРСР.
Перший бій відбувся біля села Войткова, де підрозділи
Червоної армії займали заздалегідь підготовлені оборонні позиції. Словаки
вогнем танків та протитанкових гармат зуміли частково придушити опір, але самі
потрапили під артилерійський обстріл. Словакам довелося відступити до села
Тшцянець. Цей бій коштував Рухомій групі одного загиблого та шість поранених.
Наступного дня до Войткова вислали танкову роту, яка виявила, що радянські
частини вночі залишили позиції та відступили.
27 червня Рухома група була стягнута до р. Сян. Їй
поставили завдання спільно з німецькою бойовою групою «Коретті» (полковника
Юліуса Коретті, одного з полкових командирів 444-ї охоронної дивізії) зачистити
територію поблизу м. Сянок, де ще
тримали оборону ДОТи Перемишльського укріпленого району. Передовий загін Рухомої
групи під час просування від Залужжя до Сянока потрапив під кулеметний обстріл
із ДОТу, який видавався покинутим. У результаті згоріло кілька автомобілів. Для
нейтралізації укріплень направили два взводи танків (п'ять LT-38 та п'ять LT-35). Однак один із LT-38 влетів у
рів і був кинутий своїм екіпажем (згодом його вдалося евакуювати). Інша
однотипна машина (номер V-3006) була уражена
вогнем 45-мм гармати одного з ДОТів і згоріла, а її екіпаж загинув. Загалом,
результат застосування легких танків проти ДОТів був передбачуваним: їх 37-мм
гармати виявилися безсилими проти залізобетонних громад. Не допомогли і
підтягнуті 75-мм гармати піхотного батальйону. У результаті довелося вести
правильну облогу цих міні-фортець, і, зрештою, залишки їхніх гарнізонів
здалися.
Із групи – в бригаду
Поки Рухома група билася на «Лінії Молотова», у
Словаччині формувався Польовий корпус (Polni sbor) – другий ешелон військ, визначених
для участі у війні проти СРСР. До його складу увійшли дві піхотні дивізії, два
артполки, інженерний батальйон, а також роти – танкова, протитанкова та
бронеавтомобілів. Корпус налічував 50 689 військовослужбовців, але мав мінімум
транспортних засобів. Тому 30 червня 1941 року дивізії Польового корпусу рушили
до Дукельського перевалу ...пішим маршем. Через три дні з'єднання вийшло до
радянського кордону. Але поки корпус дістався Сянока, фронт уже просунувся до
Львова.
Словацька піхота далі не поспішаючи тупала до Самбора,
куди вже прибула Рухома група, розташувавшись на відпочинок. 4 липня генерал
Чатлош влаштував огляд Рухомої групи. За його підсумками було ухвалене рішення
розгорнути групу до бригади, включивши до її складу всі моторизовані частини
польового корпусу.
Розгортання бригади відбувалося, як кажуть, на марші. 8
липня вона отримала четверту артбатарею (3 105-мм гармати vz. 35), а наступного
дня була переміщена із Самбора в район між селами Шопки та Куровичі (приблизно
за 40 км від Золочева). 10 липня до бригади приєдналася 15-та легка зенітна
батарея (8 20-мм зеніток VKPL vz. 36). 11 липня бригада передислокувалася в
район на схід від Тернополя, а 12-го сюди ж прибула частина 11-го артполку,
танкова і протитанкова роти.
В результаті всіх переформувань Рухома бригада станом на
21 липня 1941 року мала такий склад:
• штаб та штабна рота (30 офіцерів, 159 унтер-офіцерів та
рядових; 109 карабінів, 72 пістолети, 2 ручні кулемети; 26 вантажних, 12
легкових, 4 санітарні автомобілі, 11 мотоциклів);
• моторизований розвідувальний дивізіон – 2 велосипедних
та 2 важких ескадрони (25 офіцерів, 745 унтер-офіцерів та рядових; 452
карабіна, 302 пістолета, 53 легких кулемета, включаючи 10, встановлених на
бронеавтомобілях, 9 станкових кулеметів, 6 37-мм протитанкових гармат, 5
бронеавтомобілів ОА vz. 30, 53 вантажних, 13 легкових, 1 санітарний автомобіль,
13 мотоциклів, 241 велосипед);
• моторизована піхотна група – три піхотні та кулеметна
роти, взвод протитанкових гармат, мінометний взвод, батарея піхотних гармат, низка
підрозділів забезпечення (22 офіцери, 822 унтер-офіцери та рядових; 488
карабіна, 189 пістолетів, 3 81-мм міномети, 4 37-мм гармати, 4 75-мм гармати;
40 вантажних, 87 легкових, 1 санітарний автомобіль, 1 мотоцикл, 8 велосипедів);
• 11-й артилерійський полк (70 офіцерів, 1489
унтер-офіцерів та рядових; 1078 карабінів, 354 пістолета, 23 ручних кулемета,
24 100-мм гаубиці, 12 105-мм гармат, 5 артилерійських тягачів, 149 вантажних, 39
легкових автомобілів, 1 автоцистерна, 30 мотоциклів, 42 велосипеди);
• бронетанковий полк – штабна, три танкові та три
протитанкові роти (33 офіцери, 891 унтер-офіцерів та рядових; 333 карабіна, 617
пістолетів, 41 ручний кулемет, 92 важких кулемети, включаючи 86, встановлених
на танках, 65 37-мм гармат, включаючи 36, встановлених на танках; 43 танки, у
тому числі 27 LT-35, 9 LT-38 та 7 LT-40, 89 вантажних, 56 легкових, 4 санітарні
автомобілі, 3 автоцистерни, 29 мотоциклів);
• 15-та зенітна батарея (4 офіцери, 139 унтер-офіцерів та
рядових; 65 карабінів, 62 пістолети, 4 ручні кулемети, 8 20-мм зеніток; 17
вантажних, 3 легкові автомобілі, 3 мотоцикли, 1 велосипед);
• інженерна рота, рота зв'язку, рухома автомайстерня, 315-та
автоколона.
Загалом у бригаді налічувалося 195 офіцерів та 4707
унтер-офіцерів та рядових. Отже, її чисельність порівняно з початковим складом
Рухомої групи збільшилася майже втричі. Істотно зріс артилерійський парк, а ось
кількість танків навіть зменшилась – не вдалося швидко компенсувати втрати
перших боїв (один танк був знищений, а десять довелося відправити у ремонт).
Мобільність частин бригади забезпечували близько 600 автомобілів різного
призначення та майже сотня мотоциклів.
Рухому бригаду незабаром чекали на нові бої. Продовжуючи свій марш, вона 15 липня прибула до Бучача, а наступного перейшла старий радянсько-польський кордон, прибувши до Городка (Вінницька область). 17 та 18 липня бригада упорядковувала матеріальну частину, а 19-го відбувся останній огляд перед боями – з'єднання відвідали генерал Чатлош та міністр внутрішніх справ Словаччини генерал Шано Мах. Про її подальнший бойовий шлях можна прочитати тут.
«А що ж Польовий корпус?» - запитайте ви. Досвід маршу зі
Словаччини наочно показав, що це маломобільне з'єднання не підходить для боїв на
першій лінії. На початку липня 1941 року штаб корпусу знаходився в містечку Хирів
(на сучасному польсько-українському кордоні), а його частини та підрозділи
дислокувалися в навколишніх населених пунктах, забезпечуючи охорону тилів
вермахту. А невдовзі Польовий корпус «помер природною смертю» – 25 липня
генерал Чатлош наказав розформувати його. 35623 осіб було в спішному порядку
демобілізовано – адже їм треба було встигнути потрапити додому до жнив… Особовий
склад, що залишився, використали для формування Охоронної дивізії та
доукомплектування Рухомої бригади до рівня дивізії. Але про це – колись
згодом...
Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9
Приватбанк: 4731 2196 4166 1818
Коментарі
Дописати коментар